крихта

КРИ́ХТА (дрібненька частинка, шматочок, грудочка чогось — перев. хліба), КРИ́ШКА, КРИХТИ́НА, КРИ́ХА розм., КРИШИ́НА розм., ОКРУ́ШИНА розм., ОКРУ́ШКА розм., РИ́СКА (РІ́СКА) розм. — Хліб чесно вчіться здобувати, Умійте й крихту шанувати, — З маленства мати науча (М. Нагнибіда); Далі мордувалася мурашка з кришкою хліба, маленькою частинкою Якимової поживи (Н. Кобринська); Ідуть так не день, не три дні, Вже в саквах самії злидні, Що ні хліба, ні крихтини, Ані солі порошини (І. Манжура); За синім морем — поле тихе, На ньому чорні бідаки. За синім морем — хліба криха Не для багатих, — навпаки (А. Малишко); Обережно, о дитятко, Стіл щодня змети — І кришини перед хатку Пташці принеси (Уляна Кравченко); — Решту вечері, що не з'їв він сам і його нічліжники, викинув псам, не лишивши на другий день ані окрушини хліба (І. Франко); — Настусю, прибери з стола, позбирай окрушки та висип курам, — сказала Зінька (І. Нечуй-Левицький); За цілий день у мене риски в роті не було (Панас Мирний); За ввесь день запорожці не здибали й ріски води (А. Кащенко).

КРИ́ХТА (незначна частина, дуже мало чогось), КРИ́ШКА, КРИХТИ́НА, ДРІ́БКА, РИ́СКА (РІ́СКА) розм., ПОРОШИ́НА розм., КРИ́ХА розм., ПУ́ШКА діал., ОДРОБИ́НА діал. — Це добре, що ти знайшов у собі й для суперника крихту великодушності (О. Гончар); — Ага, слухай, там десь від учора кришку горілки зосталося, то подай батькові (Леся Українка); І кожну хвильку і годину, Віддаючи вогонь снаги, Вважаю труд свій за крихтину З того, що взяв я на борги (А. Малишко); Їм страшно навіть подумати про такі гроші, хоч самі по дрібці ще більше тратять (І. Франко); У майстрів, що грають блиском Іскор, вибитих з каміння, Я візьму собі хоч риску Чародійного уміння (П. Усенко); — Нате вам це зілля, киньте пушку до окропу та й дайте (хворому) на ніч напитися (Лесь Мартович); — Ви не найшли би надто багато помічників; стратили би надто скоро і ту одробину довір'я до людей, яке, може, ще живе в вашім серці (О. Кобилянська).

МАЛЯ́ (маленька дитина; мала тварина), МАЛЕНЯ́ розм., ДИТИНЧА́ розм., ДИТЯ́ТКО пестл., ДИТИНЯ́ пестл., ПЕРВО́ЛІТОК розм., ГОЛОПУ́ЦЬОК (ГОЛОЦЮ́ЦЬОК) фам., ПУ́ЦЬВІРІНОК фам.; МАЛЮ́К розм., ДИТИ́НКА пестл., ЛЯ́ЛЯ розм., ЛЯ́ЛЬКА розм., КАРАПУ́З жарт. (мала дитина); МАЛЕ́НЬКИЙ (про малого хлопчика); МАЛЕ́НЬКА (про малу дівчинку); НЕМОВЛЯ́ (дитина, яка ще не вміє говорити; грудна дитина); КРИ́ХІТКА пестл., КРИШЕНЯ́ пестл., КРИ́ХТА пестл. (дуже мала дитина або тварина). І на руках у матері маля Од сонця мружиться і мов піймати хоче щось у повітрі (В. Бичко); І не знають хлоп'ята, Що із цим же ім'ям Біля двору і хати Я гасав маленям (А. Малишко); З хати, двері в яку були прочинені, вирачкувало замурзане по самісінькі вуха дитинча (М. Олійник); Їжачок, Мале дитятко, Сам полив З посівом грядку (М. Стельмах); Віддала Пазя дитиня до мене, а сама до Львова в мамки (Лесь Мартович); Води напившися з ясного джерела, Вертаються вони (вівці) під поклики пастуші, І хитро щуляться у перволітків уші... (М. Рильський); Діти голопуцьки, як горобенята, бігають по вулиці (Ганна Барвінок); .- Він почав з дітьми пиріжки з квасолею ліпити. Не вміє ж, ледачий макогон, а взявся, щоб потішити своїх пуцьвірінків (М. Стельмах); Малюки обсіли ночви, руками хлюпались у теплому купелі і бризкали на рожеве тільце найменшого братика (С. Чорнобривець); Дитинка вродилась. Мене ґаздиня з служби геть нагнала (І. Франко); Неначе ляля в льолі білій, Святеє сонечко зійшло (Т. Шевченко); .- Ти вже прокинувся, синочку? А я тобі ляльку привела, дівчинку. Он бач, яка! (О. Довженко); Виманений окрайцем, з печі на лежанку спустився, нарешті, сам Василько, білоголовий, лобатий карапуз (О. Гончар); Спить маленький; матусину руку щільненько Обняли рученята дрібнії (Леся Українка); Маленька встане: — Мамо, мамо, А де наш тато? (П. Воронько); З-за цегельні торохтів віз. Їхали молодиці з немовлятами (О. Кундзич); Іноді Максиму Тадейовичу випадало йти з дому в той час, коли мами і бабусі розбирали своїх крихіток з дитячого садка (Ю. Мартич); Спи, моя крихто, рости крилата, Дітки вже сплять малі (Я. Шпорта). — Пор. 1. дити́на.