крихтина

КРИ́ХТА (дрібненька частинка, шматочок, грудочка чогось — перев. хліба), КРИ́ШКА, КРИХТИ́НА, КРИ́ХА розм., КРИШИ́НА розм., ОКРУ́ШИНА розм., ОКРУ́ШКА розм., РИ́СКА (РІ́СКА) розм. — Хліб чесно вчіться здобувати, Умійте й крихту шанувати, — З маленства мати науча (М. Нагнибіда); Далі мордувалася мурашка з кришкою хліба, маленькою частинкою Якимової поживи (Н. Кобринська); Ідуть так не день, не три дні, Вже в саквах самії злидні, Що ні хліба, ні крихтини, Ані солі порошини (І. Манжура); За синім морем — поле тихе, На ньому чорні бідаки. За синім морем — хліба криха Не для багатих, — навпаки (А. Малишко); Обережно, о дитятко, Стіл щодня змети — І кришини перед хатку Пташці принеси (Уляна Кравченко); — Решту вечері, що не з'їв він сам і його нічліжники, викинув псам, не лишивши на другий день ані окрушини хліба (І. Франко); — Настусю, прибери з стола, позбирай окрушки та висип курам, — сказала Зінька (І. Нечуй-Левицький); За цілий день у мене риски в роті не було (Панас Мирний); За ввесь день запорожці не здибали й ріски води (А. Кащенко).

КРИ́ХТА (незначна частина, дуже мало чогось), КРИ́ШКА, КРИХТИ́НА, ДРІ́БКА, РИ́СКА (РІ́СКА) розм., ПОРОШИ́НА розм., КРИ́ХА розм., ПУ́ШКА діал., ОДРОБИ́НА діал. — Це добре, що ти знайшов у собі й для суперника крихту великодушності (О. Гончар); — Ага, слухай, там десь від учора кришку горілки зосталося, то подай батькові (Леся Українка); І кожну хвильку і годину, Віддаючи вогонь снаги, Вважаю труд свій за крихтину З того, що взяв я на борги (А. Малишко); Їм страшно навіть подумати про такі гроші, хоч самі по дрібці ще більше тратять (І. Франко); У майстрів, що грають блиском Іскор, вибитих з каміння, Я візьму собі хоч риску Чародійного уміння (П. Усенко); — Нате вам це зілля, киньте пушку до окропу та й дайте (хворому) на ніч напитися (Лесь Мартович); — Ви не найшли би надто багато помічників; стратили би надто скоро і ту одробину довір'я до людей, яке, може, ще живе в вашім серці (О. Кобилянська).