кровиця
КРОВ (червона рідина, яка, циркулюючи, забезпечує живлення клітин та обмін речовин живого організму), КРОВИ́ЦЯ поет., КРИВА́ВИЦЯ фольк., КЕРВА́ВИЦЯ (КИРВА́ВИЦЯ) діал., КРІВ діал., КРІ́ВЛЯ діал., РУДА́ заст., КРОВИ́НА поет.; Ю́ШКА розм., МАЗКА́ розм. (перев. та, що витекла з рани від удару). — Що тобі? — опритомніла молодиця, схилившись над ним. — Крові багато витекло, — насилу вимовив Остап (М. Коцюбинський); Гірка та важка ти, хліборобська доле!.. Дрібними дощами полита, потом та кривавицею примочена (Панас Мирний); Чув-бо він в Америці від робітників-росіян, що той цар їхній давно вже не білий, а в людській кривавиці забабраний (Д. Бедзик); Голова його ще нижче опустилася; лице налилося крів'ю (Панас Мирний); Чорна земля під копитом, Як та рілля, зрита, Вся костями посіяна, А крівлею злита (С. Руданський); А ми й зостріли їх і всіх — Княжат, панят і молодих — Всіх перерізали. Рудою Весілля вмилося (Т. Шевченко); Пазури здіймає (ворон) хижі, Вижидає крові-їжі: Де б хатину, де б дитину, Де б кровини на хвилину (А. Малишко); — Кресь він мене по щоці, кресь! — удруге.. До лиця — а з його юшка так і цебенить (С. Васильченко); Декотрі борці порозбивали супротивникам кулаками носи, щоки й губи, аж мазка потекла по їх кунтушах (І. Нечуй-Левицький).
Значення в інших словниках
- кровиця — крови́ця іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- кровиця — -і, ж., поет. Те саме, що кров 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- кровиця — КРОВИ́ЦЯ, і, ж., поет. Те саме, що кров 1. – Вже заради цього варто було нам, старим, кровицю вточити (Яків Баш); – За нашу, – він з особливим притиском мовив те слово – “нашу” – землю-матінку кровицю пролив... (В. Словник української мови у 20 томах
- кровиця — КРОВИ́ЦЯ, і, ж., поет. Те саме, що кров 1. *Образно. Кущ червоної калини Грони ягід нахиляє В чисту воду й поливає Глиб кровицею своєю.,. (Щог., Поезії, 1958, 383). ◊ Пуска́ти (пусти́ти) крови́цю кому, чию — те саме, що Пуска́ти (пусти́ти) кров ( див. Словник української мови в 11 томах