куляти

КУЛЬГА́ТИ (іти, ходити, припадаючи на милицю або на хвору чи коротшу ногу), ШКАНДИБА́ТИ, ШКУТИЛЬГА́ТИ, ШКАНДИЛЯ́ТИ розм.; КУЛЯ́ТИ діал., КРИВА́ТИ діал., ШТИЛЬГУ́КАТИ діал.; НАКУ́ЛЬГУВАТИ, УЛЯГА́ТИ (ВЛЯГА́ТИ) розм. (злегка). Другого дня повернувся нарешті Джантемир.. Він ще трохи кульгав, але ходив уже без милиць і навіть без ціпка (З. Тулуб); А Максимові кривому Нічого не вадить; Шкандибає на милиці (Т. Шевченко); Напилась я в криниці води та насилу рачки вилізла з рову. Іду я по різі та шкутильгаю (І. Нечуй-Левицький); Коли це незабаром і стара шкандиляє (Панас Мирний); Вона мала звихнену ногу і ходячи куляла (О. Кобилянська); Криваючи, він випряг коні, повів до воза (В. Стефаник); Ось надійшов штильгукаючи старий Петро (І. Франко); — Катря? Їх же дві — молодша на ліву ногу накульгує, а старша на праву (Є. Гуцало); Агроном підвівся і теж пішов у ті двері, що й дівчата, злегка улягаючи на ліву ногу (І. Ле).