лишити

ЗАЛИША́ТИ (вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою кого-, що-небудь), ЛИША́ТИ, ПОЛИША́ТИ, ПОКИДА́ТИ, КИ́ДАТИ, ОСТАВЛЯ́ТИ (ЗОСТАВЛЯ́ТИ) рідко, ВІДБІГА́ТИ кого, заст. — Док.: залиши́ти, лиши́ти, полиши́ти, поки́нути, ки́нути, оста́вити (зоста́вити), відбі́гти. На кілька років залишати Орисю з лютою мачухою ніяк не хотілось (А. Головко); Він згадав, що в майстерні залишив косу, але вже не повернувся за нею (М. Стельмах); Хлоп протестував, хлоп тікав на вільні землі, рятуючись, як міг, од панщини, лишаючи на рідній землі все дороге, все миле його серцю (М. Коцюбинський); Пастухи, що недалеко пасли, полишали худібку і стали підходити до веселих співаків (Н. Кобринська); — Ой матінко моя рідна! Нащо ж це ти нас покинула вже другий раз?.. Ой, вернися, не барися! не кидай же нас! — голосила бідна сирота (І. Нечуй-Левицький); Єремія пообідав похапцем, покликав тих слуг, котрих кидав у палаці, й доручив їм ключі (І. Нечуй-Левицький); Шрам по вечері сказав.., що завтра рано на зорі поїде в Батурин, а Петра оставляє (П. Куліш); Зоставив дома сім'ю велику — не знає, чим і живуть (О. Гончар); І сон мене відбіг, — і ніч уже десь відсунулась до світанку (П. Тичина).

ЗАЛИША́ТИ (віддавати, передавати в чиєсь користування, в спадщину і т. ін.), ЛИША́ТИ, ПОЛИША́ТИ, ПОКИДА́ТИ, ПЕРЕДАВА́ТИ, ОБЛИША́ТИ розм., ОСТАВЛЯ́ТИ (ЗОСТАВЛЯ́ТИ) рідко. — Док.: залиши́ти, лиши́ти, полиши́ти, поки́нути, переда́ти, обли́шити, оста́вити (зоста́вити). — Так схопимо за зябра, що вже земля усім Стадницьким не буде давати ніякого зиску. Тоді пани кинуть її і подадуться на службу, а землю залишать нам (М. Стельмах); Умерла раз на Соколію бідна вдова, а.. дрібним сиротам не лишила нічого (Ю. Федькович); Доробився він у тих лісах та на воді до того, що царинки свої позадовжував (заборгував), а дітей не в силі вивінувати (наділити посагом) хоч так, як його дєдьо (батько) йому по смерті своїй полишав (А. Крушельницький); Обзиваюся до синів, — шануйте старого батька! Не прогайнував нічо (нічого), не змарнував, але ще придбав та й вам передає (Лесь Мартович); Тому доля запродала Од краю до краю, А другому оставила Те, де заховають (Т. Шевченко); Князь прогайнував усю батьківщину, зоставив їй тільки будинок невеличкий у місті (Марко Вовчок). — Пор. заповіда́ти.

ЗАЛИША́ТИ (не відпускати когось з певного місця, пропонувати чи примушувати затриматись), ЛИША́ТИ, ОСТАВЛЯ́ТИ (ЗОСТАВЛЯ́ТИ) рідко, ЗОСТАНО́ВЛЮВАТИ рідко. — Док.: залиши́ти, лиши́ти, оста́вити (зоста́вити), зостанови́ти. Коли батько йшов у своїх справах, він залишав з донькою наймичку, непідкупну й невблаганну наглядачку (З. Тулуб); Обід приходився посередині лекції, його лишали обідати (М. Коцюбинський); Коли це була дівчинка, її зоставляли при матері, коли хлопчик — віддавали спеціальним жінкам — годувальницям (Г. Хоткевич).

ЗАЛИША́ТИ (щось для когось, чогось на певний час), ЛИША́ТИ, ВІДКЛАДА́ТИ, РЕЗЕРВУВА́ТИ, ПРИБЕРІГА́ТИ, ПРИДЕ́РЖУВАТИ, ПРИТРИ́МУВАТИ. — Док.: залиши́ти, лиши́ти, відкла́сти, резервува́ти, приберегти́, приде́ржати, притри́мати. Вона кликала Олю в куток і пошепки радилась з нею, як би залишити для мене кращі шматочки (М. Коцюбинський); Лишіть мені одну живу берізку, Один-єдиний свіжий кущ ліщини (І. Муратов); Картопля була відсортована. Кращу відклали на насіння (О. Бойченко); Іноді Альоші щастило щось приберегти для Чорного з об'їдків (І. Микитенко); Він на пасовищі не з'їдав їх (вареників), ..придержував до самого вечора, щоб хоч що-небудь принести меншим сестрам і братові (М. Рудь); Хтось ранню ватру розіклав. Або пізню притримав (Г. Хоткевич).

МИНА́ТИ (пересуваючись, залишати позаду або збоку; іти, їхати, пливти, летіти не зупиняючись, не звертаючи уваги), ОБМИНА́ТИ (ОМИНА́ТИ), ПОМИНА́ТИ, ПРОМИНА́ТИ, ЛИША́ТИ у спол. із сл. за собою. — Док.: мину́ти, обмину́ти (омину́ти), помину́ти, промину́ти, лиши́ти. Поїзд минає, не зупиняючись, якусь невеличку станційку (П. Колесник); Антон ішов провулками, обминаючи гомінливі потоки, що часто перетинали шлях (С. Чорнобривець); От з того часу оминають нас опришки, бо тут, у Яворові, нещасливе місце для них (Г. Хоткевич); — Карпе! держи цабе! — крикнув батько на сина. — Поминай колесом отой каторжний горбок (І. Нечуй-Левицький); Чути було, як застукотіли колеса, проминаючи будинок (Панас Мирний); Тихович смутними очима поглядав на хати й оселі, що лишав за собою (М. Коцюбинський). . — Пор. 1. обмина́ти.

ПОЗБАВЛЯ́ТИ чого (не давати можливості, забороняти комусь робити щонебудь), ВІДБИРА́ТИ що, ЛИША́ТИ заст., РІША́ТИ заст. — Док.: позба́вити, відня́ти, відібра́ти, лиши́ти, ріши́ти. Се страшенна річ "недвижима" власність, вона не тільки сама нерухома, але й людей позбавляє вільного руху, як тільки вони з нею зв'яжуться (Леся Українка); Вони ж (санітари), за розпорядженням, не мають права відбирати в головного лікаря честь самому відкривати двері начальству (І. Ле); Довго й голосно читав він. На кінці було: а таку-то Солоху за підпал хлівця лишити усіх прав (Панас Мирний); — Господи милосердний! не осироти нас! Не віднімай від нас нашої радості! Ріши мене усії (усієї) худоби..; а нехай вона (Маруся) поживе на світі... (Г. КвіткаОснов'яненко).

ПОКИДА́ТИ кого (позбавляти кого-небудь свого товариства, своїх турбот, догляду тощо), ЗАЛИША́ТИ, ЛИШАТИ, РОЗЛУЧА́ТИСЯ з ким, ІТИ́ (ЙТИ) від кого (перев. про подружжя, коханців). — Док.: поки́нути, зали́шити, лиши́ти, розлучи́тися, піти́. — Жінко моя кохана! не поминай лихом мене, безщасного, що втопив тебе в безодню та й покидаю (Марко Вовчок); Покинули друзі безсилі мене умирати в степу (Т. Осьмачка); На кілька років залишати Орисю з лютою мачухою ніяк не хотілось (А. Головко); Ой конику, воронику, сідаю на тебе. Будь здорова, моя любко, я лишаю тебе (коломийка); — Прощай же, мій соколику, мій Василечку! Не сердься ж бо на мене; адже ти кажеш, що скоро пришлеш старостів? От ми не надовго розлучаємось (Г. Квітка-Основ'яненко); Пішла, погаснула, мов зірка, в душі моїй настала ніч. Чого ж ти плакала так гірко, коли ішла від мене пріч? (В. Сосюра).