любуватися

КОХА́ТИСЯ (про осіб різної статі — почувати, виявляти один до одного глибоку сердечну прихильність), ЛЮБИ́ТИСЯ, ЛИЦЯ́ТИСЯ діал., НА́ВИДІТИСЯ діал., ЛЮБУВА́ТИСЯ діал. — Док.: покоха́тися, полюби́тися. — Тепер не такі часи, щоб кохатись та милуватись, — тихо обізвався князь і вирвав свою руку з Тодозиних рук (І. Нечуй-Левицький); (Гервасій:) Давай поженим наших дітей, вони любляться, а ми на весіллі забудемо усе лихо! (І. Карпенко-Карий); Нумо, серце, лицятися Та поїдем вінчатися (Т. Шевченко); Довго ще вони (Галя і Чіпка) .. любувалися та милувалися (Панас Мирний).

ЛЮБУВА́ТИСЯ ким, чим, на кого-що (з насолодою, приємністю дивитися на кого-, що-небудь), МИЛУВА́ТИСЯ ким, чим, з кого-чого, на кого-що, ЛЮБУВА́ТИ ким, чим, за ким-чим, з кого-чого, на кого-що, ТІ́ШИТИСЯ, УТІША́ТИСЯ (ВТІША́ТИСЯ) ким, чим, заст. з кого-чого, на кого-що; ТІ́ШИТИ (у спол. зі сл. око, зір і т. ін.). — Док.: уті́шитися (вті́шитися), полюбува́ти рідко. У білому вбранні на білій постелі .. сидить молода щаслива мати, тримаючи немовля. Всі сусіди любуються нею, наче картиною (О. Довженко); Я відчуваю насолоду, милуючись чудесною жінкою (Ю. Яновський); Якийсь час він стояв мовчки, милувався з її роботи (Д. Ткач); Катерина милувалась на борошно, розглядала на долоні й виставляла на сонце (С. Чорнобривець); Мило було продиратися між кущами ліщини,.. любуючи на кожнім кроці все новими й новими фантазіями вибагливого потоку, малими водоспадами, озерцями (Г. Хоткевич); Люди було любують на них, як зійдуться де на весіллі, або в танку докупи (Марко Вовчок); Катруся тішилася своїм новим убранням (Н. Кобринська); Тішимось разом на юний волоський горіх (М. Рильський); Тут рясно цвіли яблуні, груші.., а біля веранди тішили очі барвисті клумби запашних квітів (М. Шаповал); І свіжі квіти молодих бегоній Не тішать ока, хоч такі червоні! (М. Рильський).

НАМИЛУВА́ТИСЯ ким, чим, рідше на кого-що, з кого-чого (перев. із запереченням н е — досхочу, до повного задоволення помилуватися ким-, чим-небудь), НАЛЮБУВА́ТИСЯ ким, чим, на кого-що, НАДИВИ́ТИСЯ на кого-що, НАЧУДУВА́ТИСЯ на кого-що, рідше кому, чому, розм. — Недок.: надивля́тися. Намилувавшись сплячим, Бульба пробирався далі тісною вулицею (О. Довженко); Надворі така краса весняна, що ні надивитися на неї, ні налюбуватися (О. Маковей); Ми всі не могли начудуватися його відвазі і вправності (Ірина Вільде). — Пор. 1. любува́тися, наті́шитися.

ПЕ́СТИ́ТИСЯ (обмінюватися пестощами), ГОЛУ́БИТИСЯ, ПЕ́СТУВАТИСЯ розм., МИЛУВА́ТИСЯ фольк., ЛЮБУВА́ТИСЯ діал. В сінях почулися кроки матері, і молода жінка відскочила від чоловіка. Не випадає при матері пеститись (В. Гжицький); (Горпина (до Василя):) Тобі б все тільки аби цілуватись та голубитись (М. Кропивницький); І увесь день на тім пройшов, що усе вони пестувалися (Г. Квітка-Основ'яненко); Довго ще вони (Чіпка і Галя) любувалися та милувалися (Панас Мирний).

ПИША́ТИСЯ ким, чим, з кого-чого (відчувати гордість за себе або когось, щось), ГОРДИ́ТИСЯ, ВЕЛИЧА́ТИСЯ, ГОРДУВА́ТИ, ПИША́ТИ заст., ГОНОРИ́ТИСЯ діал.; ЛЮБУВА́ТИСЯ (собою, своєю зовнішністю). Учитель... Професія, якою можна пишатись! (О. Копиленко); Стьопа Шемшура міг пишатися з своєї колишньої учениці (О. Донченко); Батько без міри гордився обдарованим сином (І. Волошин); Чим розумний стидається, тим дурний величається (прислів'я); (Хома:) Я гордий, бо є чим гордувать. Яким вродився, таким і вмру, нікого не боюся (І. Карпенко-Карий); Ними ж Босна вся пишає, Бо то — месники, герої (П. Грабовський); — Лук'яниха ще гонориться, що таку полетущу доньку має (Н. Кобринська); Любується сам собою, як чорт писанкою (прислів'я).