любуватися

ЛЮБУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.

1. ким, чим, на кого – що і без дод. З насолодою, приємністю розглядати кого-, що-небудь.

Дівчата .. стають гуртками перед дзеркалом і любуються на себе (Леся Українка);

Він любувався деколи тими паннами, як чічками (Б. Лепкий);

Довго б так любувався собою Ангелик, як раптом на Землі стало видно короткі спалахи (В. Багірова);

Нікострат уже встає, сідає з своїм яструбом на коня та й гайда в чисте поле, любуватись, як він літає (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо);

// Відчувати захоплення ким-небудь, чиїмись учинками, діями.

Хлопці обвисли на березі і любувалися, як Карпо добре плаває (Панас Мирний);

Пан Сальомон стояв над нами, як гора, склавши свої короткі товсті руки на животі, і задоволено хитав головою, любуючись, як ми уплітаємо його смаколики (Ю. Винничук);

// Відчувати задоволення від чого-небудь.

[Пузир:] Підожди, нехай вівці пройдуть. Не перебивай мені любуватися (І. Карпенко-Карий);

– Добре, діти! Славно обсмалили туркам пір'я! – гукав Сулима, любуючись, як турецькі яничари, рятуючись з обхоплених полум'ям галер, кидались у морську безодню (А. Кащенко);

Грали в шашки для того, щоб любуватись, як злісно кривляться губи переможеного (В. Винниченко);

* Образно. Тут сни долають забуття i згадкою любуються, як змiї, тут, на кону минулого життя (В. Стус).

2. діал. Любитися (у 1 знач.).

Довго ще вони [Галя і Чіпка] .. любувалися та милувалися (Панас Мирний).

3. у чому, діал. Кохатися (у 2 знач.).

Була у пана псарня славна, Бо пан мисливий добрий був І в ловах любувавсь віддавна (І. Франко);

Його батько також не любувався в бібліотеці. Опріч кількох книжок духовного змісту – про інші книжки й не питай (Л. Мартович);

– А я чомусь думала, що ви мусите дуже любуватися в літературі, – обізвалася Оксана (О. Кобилянська).