ляскати

БО́ВКНУТИ розм. (сказати що-небудь необдумано або необережно, навмання, не до ладу), БЕ́ВКНУТИ розм., БЕ́ЛЬКНУТИ розм., БО́ВТНУТИ розм., ЛЯ́ПНУТИ розм., ЛЯ́СНУТИ розм. рідше, СКАЗОНУ́ТИ розм., СПЛЕСКА́ТИ розм., БА́ХНУТИ підсил. розм., БРЯ́КНУТИ підсил. розм., ЗМОРО́ЗИТИ підсил. розм. — Недок.: бо́вкати, бе́вкати, ля́пати, ля́скати. Схаменись лишень та подумай, що ти бовкнув? (І. Нечуй-Левицький); — Скажи, що маю повідомити щось важливе. Тільки дивись, щоб не бевкнула кому, що я тут. Не бевкнеш? (М. Чабанівський); І не думав, і не гадав ніколи він, що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко); — Може, ти, Льоню, що бовтнув про їх (о. Артемія і Сусану Уласівну) при кому? — сказала писарша до брата (І. Нечуй-Левицький); — А це ти вже, Дем'яновичу, і зовсім хтозна-що говориш. Не подумавши, ляпнув (А. Головко); — Що ж до партизанів і таке інше, то ти менше ляскай про це (Л. Смілянський); (7-й парубок:) Іноді таке неподобне сплеще (Соломія), що й парубкові соромно слухати, не те, що дівці (М.Кропивницький); Він ... часом таке бахне, що всіх зіб'є з пантелику (П. Колесник); Щоб сказати хоч будь-що, дівчина брякнула: — Ну й цікаво з вами гуляти (Л. Дмитерко). — Пор. сказа́ти.

ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) (видавати глухі звуки деякими механізмами, крилами й т. ін.), ПЛЕСКА́ТИ, ЛЯ́ПАТИ, ЛЯ́СКАТИ. Розмашисто, впевнено вертяться крила (млина), лопотить тонка шалівка на крилі (І. Кириленко); Вони (чайки) спокійно сідали на хвилю і, лопочучи крилами, перелітали з місця на місце (Ю. Смолич); Вони (голуби) вже не пустують, не плескають, наче в долоні, крилами (О. Донченко); — Тато дома. Він рибки наловив.. — І показала крихітною пучечкою на таз, де звивалися в'юни, ляпали хвостами жирні карасі (В. Большак); Прилетіла качка, крилечками ляска (Б. Грінченко).

ЛЯ́СКАТИ (ударяти, бити долонею або чимось гнучким по чомусь еластичному, утворюючи короткі різкі звуки), ТРЯ́СКАТИ (ТРА́СКАТИ діал.), ЛЯ́ПАТИ, ПА́ЦАТИ розм.; ШЛЬО́ПАТИ розм. (із шумом ударяти по чомусь м'якому, рідкому); ЦЬВО́ХКАТИ кого, що, по кому-чому й без додатка, розм. (сильно, з розмаху ударяти батогом, різкою тощо по кому-, чому-небудь); ДАВА́ТИ ЛЯЩА́ кому. — Док.: ля́снути, тря́снути, ля́пнути, шльо́пнути, цьво́хнути, да́ти ляща́. Сміється і Поль, але підбадьорююче ляскає Віктора по плечу (О. Іваненко); Але пані траскає грізно прутом по столику й у класі тихне (П. Козланюк); Ляпаю руками по задубілих халявах, а вони озиваються музикою (М. Стельмах); Сагайда іноді любить.. всією п'ятірнею проводити Маковейчикові од лоба до підборіддя. — Не пацайте! — кричить тоді боєць (О. Гончар). Перегукувались пароплави на Дніпрі, шльопали важко колесами коло самої пристані, збурювали гвинтами воду (І. Цюпа); Дядько Микита замовк і ретельно цьвохкав кобильчину, що з великою потугою вивозила з яру сани (І. Кириленко); За невдачу серце зривав (дяк) завжди на наймиті. Дня того не було, щоб не давав чубровки або ляща (С. Васильченко). — Пор. 2. би́ти.

ЛЯ́СКАТИ (видавати різкі звуки, ударяючи по чому-небудь), ТРЯ́СКАТИ (ТРА́СКАТИ діал.), ХЛЯ́ПАТИ розм. — Док.: ля́снути, тря́снути, хля́пнути. Вже (Давид) не ляскає хвірткою, а по-хазяйськи зачиняє її (М. Стельмах); (Мати:) Оступися, злидню! (Штурхає хлопця і заходить в хату, тряснувши дверима) (Леся Українка); Вітер хляпав відчиненою кватиркою (П. Автомонов).

ПЛЕСКА́ТИ (у долоні), СПЛЕ́СКУВАТИ, ЛЯ́СКАТИ, КЛЯ́СКАТИ діал., ЛА́ДКАТИ дит. — Док.: сплесну́ти, ля́снути, кля́снути. Маленька Галя плескала з радості, дивлячись на картини (П. Козланюк); — Боже, який чарівний, небеський спів!.. — сплеснула руками пані Олександра, як сплескувала колись його Оксана, його зоря... (Вас. Шевчук); Дівчинка зраділо ляскає в долоні і заливається зо сміху (М. Чабанівський); Лідка ладкає в ладусі (П. Тичина).

УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) (про дзвін, вогнепальну зброю тощо — видати сильний уривчастий звук), СТУ́КНУТИ, ГРЮ́КНУТИ, ГРЯ́КНУТИ розм.; ГРЯ́НУТИ, ТАРА́ХНУТИ розм., ТРА́ХНУТИ розм., ТОРО́ХНУТИ (перев. про грім); БА́ХНУТИ, БАБА́ХНУТИ розм., ГА́ХНУТИ розм., ГРЮКОНУ́ТИ розм. (про постріл тощо); ЛЯ́СНУТИ, ЛУ́СНУТИ (про ляскучий звук); ЦЮ́КНУТИ, ДВИГНУТИ розм. — Недок.: сту́кати, грю́кати, гря́кати, тара́хкати, тра́хкати, торо́хкати, ба́хкати, га́хкати, бу́хати, га́хати, ля́скати, лу́скати, цю́кати, дви́гати. На дзвіниці святого Петра ударили дзвони (Н. Рибак); Враз вдарив гомін, крик... (М. Коцюбинський); Стукнули шаблі, викрешуючи першу іскру смертельного бою (П. Кочура); В Хомашиному дворі грюкнули засуви (С. Чорнобривець); Грім не гряне — ледачий не встане (прислів'я); Зненацька.. тарахнув страшний вибух (У. Самчук); Двері за спиною трахнули так, ніби Антонові відсікли ноги (Є. Куртяк); Блиснула блискавка, і слідом за нею торохнув грім з такою силою, ніби хотів розтрощити землю (С. Добровольський); Пляшка бахнула, як добра рушниця. Шампанське запінилося у високому келиху (В. Собко); Оглушливо бабахнув постріл (Ю. Мушкетик); Зовсім поруч гахнула міна (Н. Тихий); Як грім грюконе, схопиться, перехрестить себе (Панас Мирний); Тонкий і довгий батіг, як блискавка, звівся і дзвінко ляснув у повітрі (Д. Ткач); Несподівано серед загальної тиші луснув пістолетний постріл (О. Гончар); Цюкнула нова сокира, Раптом серед поля Затряслася, застогнала Молода тополя (С. Руданський); Двигнув грім, покотивши по небесному камінню торохтючу хуру (Є. Гуцало).