маріння

МА́РЕННЯ (МАРІ́ННЯ) (гарячковий стан хворої чи сонної людини, що звичайно супроводжується незв'язною, невиразною, беззмістовною мовою), МАЯЧНЯ́, МАЯ́ЧЕННЯ (МАЯЧІ́ННЯ), ВЕРЗІ́ННЯ розм. Микола раз у раз прокидається, жахається, відганяє страшне марення і, заспокоєний фельдшером чи санітаркою, знов поринає у страхітливий сон (І. Гончаренко); Раптом я зриваю з себе маріння й дрімоти, як намітку: "А чув я сьогодні вночі таки не грамофона!" Аж схопився (С. Васильченко); Ворожки шептали над Маріорою, підкурювали її, поїли зіллям — нічого не помагалось. Та ж сама гарячка, та ж маячня (М. Коцюбинський); Солдат уперто мовчав. Поля доторкнулась до його чола .- воно горіло вогнем. Почалось маячення (В. Гжицький); — Дихати важко... — шепотіла Ліда, немов у маячінні (Д. Ткач); Не довго вчилась я радистській справі, звалилась. Жар. Жага. Верзіння. Тиф (М. Бажан).

МРІ́Я (витвір уяви; думка про щось бажане, приємне тощо), МА́РЕННЯ (МАРІ́ННЯ), СОН, МРІ́ЯННЯ, МА́РИ розм., ФАНТА́ЗІЯ, ІЛЮ́ЗІЯ (необґрунтована надія). Мрії передсвітні, Які ви чарівні! (Леся Українка); Сік з дерева... З людського тіла кров... Голодне марення про Ельдорадо... (М. Рильський); Маріння мої далекозорі, Не діждусь я слави ваших днів; Не побачу в світовім просторі Кинених в безмежність кораблів! (М. Зеров); Спокій тих, що вірять нам, Ми берегти клялися ревно. Ну що ж, не збутись нашим снам, Хоч і жалітимеш напевно (Л. Дмитерко); Весна, весна, а в нас — гай-гай! Далеко зором не сягай, Згаси остаток мар (П. Грабовський); Якби ті фантазії справдилися, то хто знає, чи Краньцовська осталася б між живими? (Лесь Мартович); Безперечно, ілюзія прекрасна річ, але — на жаль, не завше (М. Хвильовий).