мати

БОГОРО́ДИЦЯ (у християнській релігії — назва матері Ісуса Христа), БОГОМА́ТІР, БО́ЖА МА́ТИ (ГОСПОДНЯ МА́ТИ), МА́ТИ БО́ЖА (МА́ТІР БО́ЖА), ПРЕЧИ́СТА ДІ́ВА (МА́ТИ), ДІ́ВА МАРІ́Я, ВЛАДИ́ЧИЦЯ церк., ЦАРИ́ЦЯ НЕБЕ́СНА церк., ПРЕСВЯТА́ ж. р., церк., ПРЕЧИ́СТА ж.р., церк.; МАДО́ННА (у католиків). Лукія щодня молиться Богородиці, знає молитви, житія святих читала (О. Донченко); З щедрівок, які взимку виспівувались під вікнами добрих людей, я знав, що за плугом навіть сам Бог ходив, а Богоматір носила їсти орачам (М. Стельмах); (Матушка гуменя:) Даруй, Боже, тілько нашим розум добрий... (Голоси:) Пошли, Боже, даруй, Владичице святая! (Панас Мирний); Вона благала Пресвятую, Щоб та її... щоб та спасла, Щоб одуріть їй не дала — Пренепорочная! (Т. Шевченко); І їхала (Катерина) селом серед святочно вбраних людей, їхала на велике посміховище, а людям хотілося на коліна падати, мовби Мадонну на осляті побачили в ризах срібносніжних (Г. Хоткевич).

I. МА́ТИ ім. (жінка стосовно дитини, яку вона народила), МА́ТІРКА розм., МА́ТІР уроч., ПАНІМА́ТКА (ПАНЬМА́ТКА) заст., ПОРОДЖЕ́ННИЦЯ заст., МА́ТКА діал.; МА́МА, НЕ́НЯ, МА́ТІНКА, НЕ́НЬКА пестл., МА́МКА розм., МА́МОЧКА пестл., МА́МОНЬКА пестл., МАМУ́НЯ пестл., МАМУ́СЯ пестл., МАТУ́СЯ пестл., МАТУ́НЯ пестл., МА́ТОНЬКА пестл., МАМУ́ЛЯ пестл., МАМУ́НЦЯ пестл. діал. (як ласкава назва, ласкаве звертання). — Прости мене! Я каралась Весь вік в чужій хаті... Прости мене, мій синочку! Я... я твоя мати. — Та й замовкла... Зомлів Марко, й земля задрижала. Прокинувся... до матері — А мати вже спала (Т. Шевченко); Потягли парубки селом, співаючи, а матірки та сестри виходили назустріч і втирали сльози фартухами (П. Куліш); Старий козак з дочкою донесли матір до садочка (А. Кащенко); Кинулись до старої Орлихи. Стріла вона мов паніматку іще на воротях, неначе ждала (Марко Вовчок); Іул Енейович, не дайте Паньматці вмерти од нужди, Їй будьте сином, помагайте І заступайте від вражди (І. Котляревський); Не єсть ти мені наймичка, або челядниця, А єсть ти мені матінка-породженниця!.. (П. Чубинський); Який талан матці, такий і дитятці (прислів'я); Як закричить же Хведір, як зарепетує: — Ой, пробі, пробі! Ой, клоччя пече!.. Матінко ж моя (Г. Хоткевич); Мама, яка вона була ніжна при зустрічі з ним, яка сердечна та красива, здається, ніколи такою не бачив! (О. Гончар); Вийшла дівчина на місто, Молочко несла продати, Та й лічила, що їй неня Наказала купувати (Я. Щоголів); — Куди ти йдеш, не спитавшись? На кого покинув Батька, неньку стареньку, Молоду дівчину (Т. Шевченко); Дмитрик біг через лід.. і з жахом думав, що то скаже йому мамка за неслухняність (М. Коцюбинський); -. Ой, мамочко, голубочко! Це ж ви до нас вернетесь? (І. Нечуй-Левицький); В школу йти пора вже Нелі, — Неля ніжиться в постелі, Кличе мамоньку ласкаву, Щоб дала в постелю каву (С. Воскрекасенко); — Вставай, мамуню, стужа неначе; Пригорни Милчо, нехай не плаче... (П. Грабовський); — Їжте, мамусю, бо ви зовсім не їсте (Григорій Тютюнник); Клопочеться за мною матуся було. І до бабів, і до лікарів було посилає мене (А. Тесленко); Ой, матуню, кохаюся, Ой, матуню, звінчаюся (П. Чубинський); Він летить до матоньки старої (пісня); Тим же часом у мамулі Там у замку такі гулі (І. Манжура); Мамунцю, мамунцю, та я ваш синочок. Такий маю голосочок, як до співаночок (коломийка).

ВВАЖА́ТИ (УВАЖА́ТИ) ким, чим, яким, за кого-що (ставити на рівень із ким-, чим-небудь, прирівнювати до когось, чогось, ВИЗНАВА́ТИ, ПРИЗНАВА́ТИ, ЛІЧИ́ТИ рідко, ПРИЙМА́ТИ (за кого-що), МА́ТИ розм., ПОЧИ́ТУВАТИ заст., ПОЧИТА́ТИ заст. (за кого-що); ПОЧУВА́ТИ у спол. із сл. себе, ким, чим, рідко; ВБАЧА́ТИ (УБАЧА́ТИ), БА́ЧИТИ (у кому, чому кого, що). — Док.: призна́ти, ви́знати, порахува́ти, прийня́ти. Лаврін уже вважав себе за господаря (І. Нечуй-Левицький); Говорили всі одразу, говорив кожен голосно, мов бесідників своїх уважав за глухих (А. Головко); Визнати картину шедевром; Я себе не лічу за вірші віршівника (Панас Мирний); Він приймає переодягнену Онисю за доньку господаря (Д. Бедзик); (Хороший:) Так ви мене за приятеля маєте? (Олена Пчілка); Він почитує.. всіх немужиків за інакшу породу людей (Лесь Мартович); (Мар'яна:) Не маю я злих думок до тебе, бо за брата почитаю (С. Васильченко); — Почувай себе з нами не наймичкою, а господинею в хаті... (О. Гончар); З самого початку вбачали в ньому не стільки цезаря, скільки відважного авантюриста (О.Гончар); Вбачати в комусь свого противника.

II. МА́ТИ дієсл. (уживається на означення того, що комусь належить що-небудь, є його власністю), ПОСІДА́ТИ, КОРИСТУВА́ТИСЯ, КОРИСТА́ТИСЯ (про право, повагу тощо). Коли чого в руках не маєш, То не хвалися, що твоє (І. Котляревський); Настало кілька сонячних золотих днів. Газди ходили, розглядали свою землю, скільки її хто посідав... (О. Кобилянська); — Отак, Юрку, робоча людина мала б користуватися всіма благами землі, як оце ми зараз водою (М. Томчаній); З давніх-давен у всіх війнах парламентери користалися правом недоторканності (О. Гончар). — Пор. II. володі́ти.

ПОВИ́НЕН (ПОВИ́ННИЙ) присудк. сл. (має своїм обов'язком робити щось, мати якусь якість, властивість), МА́Є, МУ́СИТЬ, ЗОБОВ'Я́ЗАНИЙ, ОБОВ'Я́ЗАНИЙ заст. (при вираженні необхідності через певні обставини робити щось, бути якимсь). Що винен, оддати повинен (прислів'я); — Зараз ти ростеш, все в тобі грає, але в твоєму підлітковому віці людина вже повинна і замислюватись над собою, над своїми вчинками (О. Гончар); Батько Юпітер втишає їх клопіт: "Нове покоління Має постать на землі, не подібне до давніх злочинців" (переклад М. Зерова); — Бідняк мусить восени продавати свій хліб на податі та борги по сорок-п'ятдесят копійок (М. Стельмах); — Якщо ти чесна людина, то скажи — ти її любиш? — Я не зобов'язаний говорити будь-кому про свої почуття, — мовив я (Є. Гуцало); Як якому робітникові при роботі лучиться нещастя: смерть, каліцтво чи що, то щоби власник обов'язаний був платити за шпиталь і ліки (І. Франко).