меркнути

ГА́СНУТИ (переставати горіти, світитися), ЗГАСА́ТИ (ІЗГАСА́ТИ), ЗАГАСА́ТИ, ПОГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ (ВГАСА́ТИ), ДОГАСА́ТИ, ГАСИ́ТИСЯ, ЗАГА́ШУВАТИСЯ, ТУ́ХНУТИ, ПОТУХА́ТИ, СТУХА́ТИ, ЗАТУХА́ТИ, УТУХА́ТИ (ВТУХА́ТИ), ПРИГАСА́ТИ, ПРИТУХА́ТИ (поступово); ДОГОРЯ́ТИ (ДОГОРА́ТИ), ЗГОРЯ́ТИ (ЗГОРА́ТИ) (до кінця); МЕ́РКНУТИ, МЕ́РКТИ (втрачаючи блиск, яскравість); ПРИМЕРКА́ТИ (поступово втрачаючи блиск, яскравість). — Док.: зга́снути (ізга́снути), зага́снути, пога́снути, уга́снути (вга́снути), дога́снути, погаси́тися, згаси́тися рідко поту́хнути, сту́хнути, зату́хнути, уту́хнути (вту́хнути), прига́снути, приту́хнути, приту́хти розм. догорі́ти, згорі́ти, поме́ркнути, поме́ркти, приме́ркнути, приме́ркти. Одна головешка і в печі гасне, а дві і в полі горять (прислів'я); Вже й смеркло, вже й ніч настала, і другі півні заспівали, а світло не згасало в кімнаті (І. Нечуй-Левицький); Каганець ізгас (Марко Вовчок); Книжки не хотіли горіти, обвуглювались по краях, вогонь загасав (О. Полторацький); Горіло світло, погасало, Погасло... (Т. Шевченко); Іскра тихо тліла, не вгасала, І розгорілася багаттям (Леся Українка); Догасає вогнище; Сірники гасилися один за одним, навіть не розгорівшись (С. Васильченко); Ой ішов я через село, всюди ся світило, Куди я мав повертати, там ся загасило (коломийка); У його хаті потухло зовсім.. Далі й по других вікнах стало тухнути (Панас Мирний); Над Одесою стухали заграви (В. Кучер); Поволі затухали вогні на бородінському полі (П. Кочура); Полум'я почало втухати (І. Ле); Дотлівають цурпалки у вогнищі, зовсім пригасають (Т. Масенко); Заграва все притухала і притухала, розсипаючи по обрію жовтогарячий жар (О. Донченко); Край шляху, в долинці, догоряє вогнище (М. Коцюбинський); Вже друга свічка догорала (Я. Качура); Вже згорає неба край на крайках степів (Ю. Яновський); Меркло вугілля в печі (П. Грабовський); Спалахували й примеркали, і знову спалахували, щоб знову примеркнути — смолоскипи (Ю. Смолич).

ТЕМНІ́ТИ (ставати темним, темнішим), ЗАТЕ́МНЮВАТИСЯ, ЗАТЕМНЯ́ТИСЯ, ТЬМА́РИТИСЯ, ТЬМИ́ТИСЯ заст.; ТЕМНІ́ШАТИ (ставати темнішим); МЕ́РКНУТИ (МЕ́РКТИ) (поступово втрачати яскравість); ПРИТЕ́МНЮВАТИСЯ, ПРИТЕМНЯ́ТИСЯ, ПРИТЬМА́РЮВАТИСЯ розм. (трохи). — Док.: стемні́ти, потемні́ти, затемні́ти, затемни́тися, потемні́шати, поме́ркнути (поме́ркти), притемни́тися, притьма́ритися. Південні ночі майже без вечорів, тільки захід одпалав — уже темніє раптово (О. Гончар); Тьмарилось синє небо (С. Васильченко); Тінь від очеретів спадала на воду, дедалі темнішала (О. Досвітній); Близько грудня се творилось, Кругом пітьмою все крилось; Меркло вугілля в печі (П. Грабовський); Обличчя його за ці роки підсохло, притемнилось (М. Стельмах); Світло блискавки притьмарилось (М. Коцюбинський).

ТЬМЯНІ́ТИ (ставати тьмяним, тьмянішим), ЗАТЬМА́РЮВАТИСЯ, БЛЯ́КНУТИ, МЕ́РКНУТИ (МЕ́РКТИ), МЕ́РХНУТИ (МЕ́РХТИ), БЛІ́ДНУТИ, БЛІДНІ́ТИ, ГА́СНУТИ, ПОГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ПРИМЕРХА́ТИ, ПРИТЬМА́РЮВАТИСЯ (злегка); МЕРТВІ́ТИ (про світло); ТУМАНІ́ТИ (про блиск); ТЬМЯНІ́ШАТИ (ставати тьмянішим). — Док.: потьмяні́ти, потьма́ритися, збля́кнути, побля́кнути, поме́ркнути (поме́ркти), поме́рхнути (поме́рхти), зблі́днути, поблі́днути, зблідні́ти, зга́сти, пога́снути, поту́хнути, прига́снути, приме́ркнути (приме́ркти), приме́рхнути (приме́рхти), притьма́ритися, прибля́кнути, помертві́ти, стумані́ти, потьмяні́шати. Останні лампочки тьмяніють (М. Трублаїні); За вікнами хуртовина: все більше затьмарюється день (П. Тичина); Вдосвіта, зірки лиш починали блякнути, Кравчиха раптом підхопилась (Л. Смілянський); Темно-сумно.. Навіть зорі Якось меркнуть уночі (А. Кримський); Почало світати... Зорі меркли у синьому небі, само воно біліло та блідніло (Панас Мирний); І бачив я, як зорі весняні В досвітній час і мерхли, і біліли (Б. Грінченко); Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Леся Українка); На схід ти поглянь, кохана, Зорі стали враз пригасать (П. Тичина); За вікном тьмяно народжувався світанок, примеркали, жовтішали вогні свічок (С. Скляренко); Зелені очі Фатєєвої дивились на мене прямо, дивились відкрито, в них раз по раз спалахували холодні іскри. І примерхали, щоб знову спалахнути (Є. Гуцало); Світло блискавки притьмарилось (М. Коцюбинський); А ватра тим часом гасла, мертвіла грань, темнота ставала смілішою (Г. Хоткевич); Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють (С. Васильченко). — Пор. 1. тьмя́ний, 2. тьмя́ний.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. меркнути — ме́ркнути дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. меркнути — Меркти, мерх|ну|ти; гаснути, згасати, темнішати, блякнути, померкати, примеркати; (з настанням ночі) неос. поночіти, темніти; (- очі) тьмяніти; (тратити силу, значення) слабнути, слабшати, меркнути-зникати, послаблюватися. Словник синонімів Караванського
  3. меркнути — і меркти, -кне, недок. 1》 Поступово втрачати яскравість, блиск; згасати, темнішати. || безос. Темніти. || Тьмяніти (про очі, погляд). 2》 перен. Втрачати силу; послаблюватися. || Втрачати значення, важливість. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. меркнути — МЕ́РКНУТИ, МЕ́РКТИ, кне, недок. 1. Поступово втрачати яскравість, блиск; згасати, темнішати. Сім літ Сокира Божа ліс стинала, І пожарище не вгасало. І мерк за димом Божий світ (Т. Словник української мови у 20 томах
  5. меркнути — Ме́ркнути, -ну, -неш, -нуть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. меркнути — МЕ́РКНУТИ і МЕ́РКТИ, кне, недок. 1. Поступово втрачати яскравість, блиск; згасати, темнішати. Сім літ Сокира божа ліс стинала, і пожарище не вгасало. І мерк за димом божий світ (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  7. меркнути — Меркнути и ме́ркти, -кну, -неш гл. Меркнуть. І пожарище не вгасало, і мерк за димом Божий світ. Шевч. 437. Вже зорі поперед нього меркнуть. МВ. Словник української мови Грінченка