1. Словник синонімів української мови

мести

БІ́ГТИ (швидко пересуватися на ногах), ЛЕТІ́ТИ підсил., МЧА́ТИ підсил., МЧА́ТИСЯ підсил., НЕСТИ́СЯ підсил., ГНА́ТИ підсил. розм., ГНА́ТИСЯ підсил. розм., рідше, ЧЕСА́ТИ підсил. розм., ЧУХРА́ТИ підсил. розм., ШКВА́РИТИ підсил. розм., ШПА́РИТИ підсил. розм., МЕСТИ́ підсил. розм., рідше, МОТА́ТИ перев. у наказ. сп., фам. І справді легко було на серці Катерини, коли бігла додому (Г. Хоткевич); Роман, охоплений радісними сподіванками, не йшов, а летів додому (М. Стельмах); З хати зразу вилітає вервечка босоногих дітлахів і по снігу мчить до мами (М. Стельмах); На базарі стояв крик, лемент ..Люди, як хвилі, носилися, мчались, торгувались, кричали (Панас Мирний); Перекупки бігли з своїми стільцями на руках і важкими клунками за спиною, поспішаючи зайняти місце, перепічайки неслися з хлібом, з бубликами (Панас Мирний); А Заяць (Заєць) жене, що має сили (І. Франко); — Бач, як мете (наймит) до воріт. І подасться, чортове одоробло, в економію (М. Стельмах). — Пор. 1. бі́гати, 1. побі́гти.

ЗАМІТА́ТИ (мітлою, віником збирати з якоїсь поверхні сміття), МЕСТИ́, ПІДМІТА́ТИ, ВИМІТА́ТИ, ОБМІТА́ТИ (навколо чого-небудь). — Док.: замести́, підмести́, ви́мести, обмести́. Він знов приймавсь за роботу, носив воду і дрова, замітав двір (М. Коцюбинський); Місто ще спало. Тільки невтомні двірники вже мели тротуари і поливали їх водою (В. Гжицький); Папаяніс зачинив вікно, взяв у сінях віник і почав підмітати підлогу (М. Чабанівський); Раз уранці Мелашка вимела хату й половину сіней, обмела коло своєї призьби.. та й пішла в хату (І. Нечуй-Левицький).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мести — мести́ дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. мести — (мітлою) замітати, підмітати, обмітати; (звідки) вимітати. Словник синонімів Караванського
  3. мести — [меисти] меиту, меитеш, меитеимо, меитеите; мин. м'іў, меила; нак. меити, меит'іт' Орфоепічний словник української мови
  4. мести — мету, метеш; мин. ч. мів, мела, мело; наказ. сп. мети, метім (метімо), метіть; недок. 1》 перех. і без додатка. Видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг мітлою, віником і т. ін.; підмітати. || чим. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. мести — МЕСТИ́, мету́, мете́ш; мин. ч. мів, мела́, мело́; наказ. сп. мети́, меті́м (меті́мо), меті́ть; недок. 1. що і без дод. Видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг мітлою, віником і т. ін.; підмітати. Словник української мови у 20 томах
  6. мести — мести́ як (мов, ні́би і т. ін.) помело́м (мітло́ю) що і без додатка. Брати, забирати, знищувати і т. ін. все підряд; нічого не залишати. Наїзниця скакала І військо немале вела, Собою всіх людей лякала І все, мов помелом, мела (І. Котляревський). Фразеологічний словник української мови
  7. мести — Мести́, мету́, мете́ш; мів, мела́, мели́; мі́вши; мети́, меті́м, меті́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. мести — МЕСТИ́, мету́, мете́ш; мин. ч. мів, мела́, мело́; наказ. сп. мети́, меті́м (меті́мо), меті́ть; недок. 1. перех. і без додатка. Видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг мітлою, віником і т. ін.; підмітати. Словник української мови в 11 томах
  9. мести — Мести, мету, -те́ш гл. 1) Мести. Піднялось така хуґа: світу не видно, — мете. Рудч. Ск. II. 206. 2) Мести, выметать. Три дні хати не мела, не вмивалася. Чуб. Словник української мови Грінченка