1. Великий тлумачний словник сучасної мови

мести

мести́

мету, метеш; мин. ч. мів, мела, мело; наказ. сп. мети, метім (метімо), метіть; недок.

1》 перех. і без додатка. Видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг мітлою, віником і т. ін.; підмітати.

|| чим. Волочачи що-небудь по поверхні, здіймати сніг, куряву тощо.

Мести, як (мов, немов і т. ін.) помелом (мітлою) — знищувати все на своєму шляху.

2》 перех. Піднімаючи в повітря, розвівати, розносити що-небудь (про вітер, бурю тощо).

|| неперех. Піднімати в повітря часточки пилу, снігу і т. ін., розвівати, розносити їх (про хуртовину, суховій і т. ін.).

|| безос.

3》 неперех., перен., розм. Швидко прямувати, бігти.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мести — мести́ дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. мести — (мітлою) замітати, підмітати, обмітати; (звідки) вимітати. Словник синонімів Караванського
  3. мести — [меисти] меиту, меитеш, меитеимо, меитеите; мин. м'іў, меила; нак. меити, меит'іт' Орфоепічний словник української мови
  4. мести — МЕСТИ́, мету́, мете́ш; мин. ч. мів, мела́, мело́; наказ. сп. мети́, меті́м (меті́мо), меті́ть; недок. 1. що і без дод. Видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг мітлою, віником і т. ін.; підмітати. Словник української мови у 20 томах
  5. мести — мести́ як (мов, ні́би і т. ін.) помело́м (мітло́ю) що і без додатка. Брати, забирати, знищувати і т. ін. все підряд; нічого не залишати. Наїзниця скакала І військо немале вела, Собою всіх людей лякала І все, мов помелом, мела (І. Котляревський). Фразеологічний словник української мови
  6. мести — БІ́ГТИ (швидко пересуватися на ногах), ЛЕТІ́ТИ підсил., МЧА́ТИ підсил., МЧА́ТИСЯ підсил., НЕСТИ́СЯ підсил., ГНА́ТИ підсил. розм., ГНА́ТИСЯ підсил. розм., рідше, ЧЕСА́ТИ підсил. розм., ЧУХРА́ТИ підсил. розм., ШКВА́РИТИ підсил. розм., ШПА́РИТИ підсил. розм. Словник синонімів української мови
  7. мести — Мести́, мету́, мете́ш; мів, мела́, мели́; мі́вши; мети́, меті́м, меті́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. мести — МЕСТИ́, мету́, мете́ш; мин. ч. мів, мела́, мело́; наказ. сп. мети́, меті́м (меті́мо), меті́ть; недок. 1. перех. і без додатка. Видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг мітлою, віником і т. ін.; підмітати. Словник української мови в 11 томах
  9. мести — Мести, мету, -те́ш гл. 1) Мести. Піднялось така хуґа: світу не видно, — мете. Рудч. Ск. II. 206. 2) Мести, выметать. Три дні хати не мела, не вмивалася. Чуб. Словник української мови Грінченка