мряка

ДОЩ, ДОЩОВИ́ЦЯ розм., ХЛЯ́ПАВКА діал.; ЗЛИ́ВА, ХЛЮЩ (ХЛЮ́ЩА), ЗАЛИ́ВА розм., ЛИ́ВЕНЬ розм., ПРО́ЛИВЕНЬ розм. (сильний); ХВИ́ЩА розм. (сильний холодний); ПЛО́ВА діал. (з бурею). Люблю я дощ рясний, що гучно з неба ллється: Після дощу того уся земля цвіте (М. Рильський); Брели (переселенці) примарами — вдень, вночі, в дощовицю, заметіль (В. Бабляк); — Я вмру восени, в саму хляпавку (Лесь Мартович); Ще падають перші краплини дощу.., чути шум зливи, що невблаганно насувається на слободу (А. Шиян); Ідуть дощі — Густі хлющі, Почався листопад (П. Воронько); Липень почався хлющею. Розлилася гнила Пляшівка по рівнині (Р. Іваничук); Легкі, тонкі хмарки летіли прудко, неначе літом після заливи (І. Нечуй-Левицький); — Федоре! Іди ради Бога скоріше! — стоячи на ливні-дощі, кричить Уляна (Панас Мирний); Дощ як поросне..! Справжнісінький проливень (І. Вирган); А хвища не вгавала, і Янкович подумав, що у Бескидах завжди знайдуться вітер і вода (Є. Куртяк); Б'ють плови весняні, ричать громом гірські верхи (М. Коцюбинський). — Пор. мря́ка.

МРЯ́КА (дуже дрібний і густий дощ), МЖИ́ЧКА, МРЯ́ЧКА розм., СЛЬОТА́ розм., МЖИ́ЦЯ діал., МЖА діал. Осінній вечір уже розтанув і в купе заглядала темна мряка дощової ночі (М. Хвильовий); Близько тижня з осінніх обложних хмар сіялась дрібна мжичка (Є. Гуцало); Мокрий вітер обсипав обличчя мрячкою (П. Панч); Над приволзькими степами гули холодні вітри. Часом падав сніг, мжичила сльота (С. Олійник); Мжиці зажурені звуки і на землі, й по дахах! (М. Драй-Хмара); Надворі була темна осіння ніч із чорними хмарами і холодною мжею, що залітала у вікно і осідала на руки і обличчя дрібними бризками (Григорій Тютюнник). . — Пор. дощ.

ТУМА́Н (скупчення найдрібніших крапель води або кристаликів льоду), МЛА (ІМЛА́), МРЯ́КА, МРЯКОВИНА розм., МРИЧ діал., НЕҐУ́РА діал.; ОПА́Р, ПОВОЛО́КА, ПА́МОРОКА діал. (легенькі випари). Густий туман над озером повис (Б. Грінченко); Долини були заповнені млою (І. Франко); Не шуми про минуле, тополе, за вікном у ранковій імлі (В. Сосюра); Надворі вже був день, але крізь густу мряку годі було на кілька кроків людей пізнати (Лесь Мартович); Посіріле, лахмате від мряковини небо навалилося на землю (Ірина Вільде); Як її побачить (Василь) — дивиться на неї, мов крізь непрозору мрич (А. Крушельницький); Часто неґура заставала вівці у полонині (М. Коцюбинський); З вогкої землі йшов легенький опар і ніби прозорою імлою оповивав гори й пригорки (І. Нечуй-Левицький); Повиті прозорою поволокою, синіли вдалині високі гори (Я. Качура); Густими клубами піднеслася із дна яру паморока і окрила все сивою скатертю (І. Франко).