мужик

ПРОСТО́ЛЮ́ДИН заст. (той, хто належав до непривілейованих верств суспільства; людина неаристократичного походження), ПРОСТО́ЛЮ́ДЕЦЬ розм., ПРОСТА́К розм., ПЛЕБЕ́Й зневажл., ЧУПРУ́Н зневажл.; ХЛОП, МУЖИ́К (про людину селянського походження). — Простолюдинами колись поміщики й дворяни називали народ, який працював на них (П. Автомонов); Поховали Габріотта не як простолюдця, а мов пана якого великого (переклад М. Лукаша); Гості розсілися так, що за одним столом були пани, за другими — простаки (казка); Плебей, безштанько, жебрак — син поштаря і швачки — дозволив собі покохати його дочку, кревну дворянку (Ю. Смолич); Бач, безокая фортуна Зробила (Азилласа) паном із чупруна, Таких не мало бачим див! (І. Котляревський); Отець Сидір ніколи, навіть у хвилини найбільшої іритації, не дозволяв собі відізватися грубо до мужика, бо держався принципу, що, принижуючи хлопа, уймаємо тим і власного авторитету (Ірина Вільде).

СЕЛЯНИ́Н (той, хто живе в селі і займається сільським господарством), ДЯ́ДЬКО розм., СЕЛЮ́К зневажл., МУЖИ́К заст., ГРЕЧКОСІ́Й заст., зневажл., ЦІПОВ'Я́З заст., ПОСПОЛИ́ТИЙ заст., ЗЕМЛЯНИ́Н заст., ХЛОП заст., ПОСЕЛЯ́НИН заст., ЧОРНОСО́ШНИК заст., ЦАРА́НИН діал. Важка хліборобська праця... Тим до неї ще змалечку привчають селяни дітей (Панас Мирний); Якийсь дядько віз конячиною в поле гній (П. Загребельний); Сама земля панові не родить — мужик робить (прислів'я); Юнак одразу спостеріг зневагу в цих панів до себе, До гречкосія мужика (С. Воскрекасенко); — І хто ж? Отой ціпов'яз має видерти в нього з-під носа ту землю? (М. Коцюбинський); — Нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право (П. Куліш); — Та ми сюди на селище прийшли, у земляни пишемось любчівські (Марко Вовчок); Лубенські старости зігнали з села хлопів з плугами, звеліли виорати увесь двір (І. Нечуй-Левицький); Наскільки мені відомо, тут сидять найбідніші поселяни? (М. Стельмах); На тварину робочу обернули пани волоського царанина (І. Ле). — Пор. хліборо́б.

ЧОЛОВІ́К (особа чоловічої статі), ЧОЛОВІ́ЧИНА розм., ЧОЛОВ'ЯГА розм., МУЖЧИ́НА розм., ДЯ́ДЬКО розм., ДЯ́ДЯ розм., ДЯ́ДЬО розм., МУЖИ́К заст., ХЛОП діал., БАДІ́КА діал. Вози, кінні і піші, чоловіки й жінки — спинились і збились в купу (М. Коцюбинський); А якийсь такий огрядненький чоловічина питає: — Чого ви дивитесь? (Остап Вишня); Проти неї спиною до сходів переступає з ноги на ногу широкоплечий чолов'яга (Ю. Шовкопляс); (Мордовець (крізь шибку вдивляючись):) Якийсь мужчина, а хто — не розберу (П. Тичина); На алеї парку з'явився гладкий вусатий дядько у фартусі, з мітлою в руках (Л. Дмитерко); І жінки, і мужики, і мала дітвора, та що то! і старі повиповзали з хат дивитись на таку прояву (Г. Квітка-Основ'яненко); Івась пустився йти, але Сафат, великий, кремезний хлоп, стримав його (Лесь Мартович); За візком ступає повільно високий бадіка (П. Козланюк).

ЧОЛОВІ́К (одружена особа стосовно своєї дружини), ДРУЖИ́НА, ПОДРУ́ЖЖЯ, МУЖ заст., уроч., БЛАГОВІ́РНИЙ жарт., ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ розм., МУЖИК діал., ПО́ДРУГ діал.; ГОСПО́ДАР, ХАЗЯ́ЇН (шанобливо). Привіз мене чоловік на своє господарство (Марко Вовчок); Хутко довідавсь від неї Кармель, що.. в старих Книшів наймичка служить Маруся, сирота, нема ані родини, ані дружини (Марко Вовчок); — Хай і мене коло нього поховають, — мимоволі подається (Катерина) в той бік, де, відробивши своє, лежить її подружжя (М. Стельмах); Ой не горлиця ж на дубі В діброві воркує, То вдова по мужі любім Стогне і горює (П. Гулак-Артемовський); Коли він і в такий час завидує на цю хвойду, то не буде вона, Зінька, печалитись за своїм благовірним (М. Стельмах); Накипівша у серці туга.. від витребеньків свого повелителя часто і густо виливається.. тихим, тяжким та важким поспів'ям (Панас Мирний); — Хай лиш спробую, куди воно жінка сама без мужика годиться (А. Головко); Дорош прийшов на квартиру, зібрав свої речі і, зніяковіло поморщившись, сказав здивованій Олені: — З вашим господарем ми в одній хаті не вживемося, так що піду я собі (Григорій Тютюнник); Як відкрила Марія ворота, як уздріла свого хазяїна, збіліла, ніби лице борошном обсипали (Панас Мирний).