міряти

БИ́ТИ кого (завдавати ударів, побоїв кому-небудь), ПОБИВА́ТИ розм. рідше, МІ́РЯТИ кого, перев. чим, розм., ПИСА́ТИ перев. у що, по чому, розм., ПО́ШТУВАТИ кого, перев. чим, розм., ПРИГОЩА́ТИ (ПРИГО́ЩУВАТИ) кого, перев. чим, розм., ЧАСТУВА́ТИ кого, перев. чим, розм., ТЯ́ТИ (ТНУ́ТИ) рідше, ТРІ́СКАТИ кого, перев. по чому або у що, чим, розм., ГАМСЕ́ЛИТИ підсил. розм., ГАТИ́ТИ підсил. розм., ГЕ́ПАТИ підсил. розм., ГИЛИ́ТИ підсил. розм., ГОЛО́МШИТИ підсил. розм., ГРІ́ТИ підсил. розм., ДАВА́ТИ кому, перев. у що, по чому, підсил. розм., ДУБА́СИТИ підсил. розм., ДУ́ТИ підсил. розм., ДУХОПЕ́ЛИТИ підсил. розм., КОЛОШМА́ТИТИ підсил. розм., КРЕСА́ТИ підсил. розм., КРОПИ́ТИ підсил. розм., ЛОКШИ́ТИ підсил. розм., ЛУПИ́ТИ підсил. розм., ЛУПЦЮВА́ТИ підсил. розм., ЛУШПА́РИТИ підсил. розм., ЛУЩИ́ТИ підсил. розм., МАНІ́ЖИТИ підсил. розм., МІСИ́ТИ підсил. розм., МОЛОТИ́ТИ підсил. розм., МОСТИ́ТИ підсил. розм., МОТЛОШИ́ТИ підсил. розм., НАКЛАДА́ТИ кому, підсил. розм., ПЕРІ́ЩИТИ підсил. розм., ПОЛОСКА́ТИ перев. чим, підсил. розм., ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ) перев. чим, підсил. розм., ПРА́ТИ перев. чим. підсил. розм., РЕПІ́ЖИТИ підсил. розм., ПІ́ЖИТИ підсил. розм., рідше, САДИ́ТИ перев. чим, підсил. розм., СТРИ́ГТИ кого, перев. чим, по чому, підсил. розм., ТІ́ПАТИ підсил. розм., ТЛУМИ́ТИ підсил. розм., ТОВКМА́ЧИТИ підсил. розм., ТОВКТИ́ підсил. розм., ТОЛОЧИ́ТИ підсил. розм., ТРОЩИ́ТИ підсил. розм., ЧЕСА́ТИ перев. чим, підсил. розм., ЧОВПТИ́ підсил. розм., ЧУ́ХРАТИ підсил. розм., ШКВА́РИТИ перев. чим, підсил. розм., ШМАТУВА́ТИ підсил. розм., ШПА́РИТИ перев. чим, підсил. розм., МО́РСКАТИ підсил. розм., рідко, БА́НИТИ підсил. діал., ВАЛИ́ТИ підсил. діал., МОЛОСУВА́ТИ підсил. діал., ПРАСУВА́ТИ підсил. діал.; ОБКЛАДА́ТИ розм., ОКЛАДА́ТИ розм. (кого, перев. чим — бити кругом, по всій поверхні); СИ́ПАТИ кому, перев. що, розм. (часто); ПІДДАВА́ТИ чим, розм. (звичайно знизу вгору); ВІДВА́ЖУВАТИ кому, що або чим, розм., ЗАТО́ПЛЮВАТИ кому, в що, підсил. вульг., ОГРІВА́ТИ кого, перев. чим, підсил. розм., ОПЕРІ́ЗУВАТИ кого, перев. чим, підсил. розм., ОПЕРІ́ЩУВАТИ кого, перев. чим, підсил., розм., ЗАЦІ́ДЖУВАТИ кому в що, підсил. вульг. (про окремі удари); КУЛА́ЧИТИ розм. (бити кулаком, кулаками); СТУСУВА́ТИ розм., ТАСУВА́ТИ розм., ТУ́ЗАТИ (ТУСА́ТИ) розм. (бити, штовхаючи чим-небудь — звичайно кулаком або ногою); ЧУ́БИТИ розм. (бити, хапаючи за чуба, волосся, а також бити взагалі); ВИТЯГА́ТИ (ВИТЯ́ГУВАТИ) розм. (чим — протягуючи по тілу); ШЛЬО́ПАТИ розм. (злегка бити рукою, долонею, перев. дітей); ПОЛОСУВА́ТИ розм. (залишаючи сліди, рубці у вигляді смуг); ГУЛЯ́ТИ по кому-чому, підсил. розм. (про знаряддя побоїв). Вибачайте, що не вивчив, Бо й мене хоч били, Добре били, а багато Дечому навчили!! (Т. Шевченко); Узяв батько сина побивати, взяла мати тяжко дорікати (В. Стефаник); Андрій міряв лозиною то одного, то другого (С. Васильченко); Кричить (ісправник), біга, мов несамовитий. Яременка в пику пише (Т. Шевченко); — Досить мені, що старший десь воює, а батька старого тут нагаями поштують! (І. Цюпа); Іванка вже не раз частували стусанами під боки, та він не ображався і не лаявся (А. Хижняк); Іван тяв перший, просто в чоло (М. Коцюбинський); Вона не тріскала доньку ложкою по лобі.., а сумирно зітхала (М. Стельмах); — Разом тих панів мостивих, добрим гуртом будете так сильно лупцювати, так дуже духопелити... — Гамселити, — підказав Покиван. — Товкмачити, — підказали з юрби. — Дубасити! — Гріти! Періщити! — Гатити! Молотити! Дубцювати! — Хворостити! Хвоїти! Шпарити! Чухрати! — Окладати! Банити! Пужити! Шмагати! — Трощити! — Гепати! Гилити! Голомшити! Кулачити! Маніжити! Локшити! Потрошити! (О. Ільченко); Павло Гречаний, у подертій сорочці і з розбитою бровою, гатив розкуркулених направо й наліво (Григорій Тютюнник); — Давайте всім і в ніс і в уси (І. Котляревський); Вони налітали один на одного, одскакували, падали, вертілися по землі, схоплювались і знову дубасили один одного (Г. Коцюба); — Плітьми мене, шельму, дути! Козацькими нагаями пороти!.. — скрикнув Довбня (Панас Мирний); (Андрій:) То ж хулігани! Обізлилися на Арсена, а підстерегли мене і... давай колошматить. Ледве вирвався! (З. Мороз); Батько зняв із себе пояса, склав його вдвоє і — стій і дивися — кропив Мефодя (Б. Харчук); Як назбігалося людей!.. Давай локшити вовка (О. Іваненко); Голова й десяцький перелякались... Вони думали, що з-під мосту вискакують дідьки та луплять їх по спині (І. Нечуй-Левицький); — Добре, синку. Отак лупцюй кожного, як мене колотив (О. Довженко); А малеча-хлопці, ті жаб на березі ще лушпарили (А. Головко); Вони (борці) попускалися один одного і розпирслися по кутах, але капрал не переставав лущити їх держаком, куди тільки міг засягнути (І. Франко); Часто й густо батько його маніжив за це (Панас Мирний); А дрібнота Уже за порогом як кинеться по улицях, Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити (Т. Шевченко); (Гаврило:) Братія запорозька, хто з вас не пропивав у житті своєму штанів і сорочок, нехай той бере кия і починає мене, грішного, молотити (О. Корнійчук); Ох же ж і мостили їх (панів)! Ой, по тім'ю стукали! На наших гвинтівочках чукикали, чукали (П. Тичина); Витарабанившися (вилізши) на Сука, толочив (Лемко) його ногами, як баба капусту в бочці або жвавий парубок сіно на оборозі, мотлошив бідака (С. Ковалів); Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Ю. Смолич); Не добігши одне до одного, вони (півні) злітають угору, ..відчайдушно періщать один одного розчепіреними крильми (Є. Гуцало); Хлопець зривається бігти до корів, за ним конем економ, полоще його нагаєм (С. Васильченко); Потягає (вартовий) його кілька разів тройчаткою, той хрипить, заціпивши зуби (Леся Українка); На його руках, плечах і ногах сиділи три сильні драби, а два інші прали канчуками (І. Франко); Ауер налетів на нього і почав чесати шомполом вздовж і впоперек. Пальоха вигинався, ховав голову, нахилявся вперед. А Ауер товк його ногами, чимдуж репіжив, поки припер до стіни (А. Хижняк); Колісник гукав.., аж вікна бряжчали, за що його кума раз по раз садила кулаком у спину (Панас Мирний); Він був страшніший од сержанта, Бо всіх за все по спині стриг (І. Котляревський); — А Мартина торік не тіпав на леваді той паршивий Комлик? Спасибі, люди розборонили, а то на місці поклав би... (Г. Коска); — Серце б'ється, живий, — відповів перший. — Видно, гадюки ті ногами його товкли: весь одяг і обличчя в піску (Ю. Шовкопляс); Хазяйка видалась мені справжнісінькою відьмою. Щоранку вона трощить дітей чим попало (П. Колесник); Човпуть його, мов дурного (Номис); Хомиха кожен день свого Хому чухрала (Л. Боровиковський); Ядзя лежала на землі, а верх неї Катруся і зі всіх боків обкладала її кулаками (Н. Кобринська); — Жерти так умієте? — і шпурляла (мачуха) якоюсь ломакою услід за чоловіком, а пасербиці сипала запотиличниками (Г. Хоткевич); Корж методично відважував йому замашні стусани (З. Тулуб); Юра розмахується і з усієї сили затоплює Васюті в пику так, що Васюта падає (Ю. Смолич); Старий, побачивши Свирида і сина, мовчки стає проти них, мовчки підіймає палицю і огріває нею Тимофія по плечі (М. Стельмах); Вхопили того бурсака за патли, виволокли з кадовба, давай його.. стусувать (О. Стороженко); Жандарми кинулись гуртом на матроса. Вони схопили його, .. почали тасувати кулаками й ногами (О. Досвітній); Добре зодягнений воєводський дозорець.. ногами тусав якусь дівчину (І. Ле); — Ми Галю від того шибеника (Василя) одняли. Надушив її та й чубить (Панас Мирний); Козак.. бере в руки кий і витягає ним по плечах свого ж товариша, коли він чим завинив (П. Панч); Він не чув, як по спині гуляв З усіх сил володарський канчук (П. Грабовський). — Пор. 1. поби́ти, 2. уда́рити, 1. шмага́ти, 1. штовха́ти.

МІ́РЯТИ (визначати, встановлювати величину, розмір когось, чогось якоюсь мірою, якимсь мірилом), ВИМІ́РЮВАТИ (ВИМІРЯ́ТИ), ЗАМІРЯ́ТИ (ЗАМІ́РЮВАТИ), ЗМІРЯ́ТИ (ЗМІ́РЮВАТИ), ОБМІ́РЮВАТИ (ОБМІРЯ́ТИ), ПРОМІ́РЮВАТИ (ПРОМІРЯ́ТИ) (все або багато); ВІДМІ́РЮВАТИ (ВІДМІРЯ́ТИ) (відмічати, відділяти щось); НАМІ́РЮВАТИ (НАМІРЯ́ТИ) (яку-небудь кількість чогось); РОЗМІРЯ́ТИ (РОЗМІ́РЮВАТИ) (визначати величину, розміри чогось, відстань між чимсь); ПРИМІРЯ́ТИ (ПРИМІ́РЮВАТИ) (надягати одяг, взуття, оздобу тощо, щоб визначити відповідність розміру). — Док.: помі́ряти, ви́міряти, ви́мірити, замі́ряти, змі́ряти, обмі́ряти, промі́рити, промі́ряти, відмі́ряти, намі́ряти, розмі́ряти, розмі́рити, примі́ряти. Отже цілісеньке літо міряли вони землі.. На осінь обміряли; взявся наш землемір списувати, скільки він наміряв (О. Кониський); Дід Йосип давав лад, вказував жінкам, які балки витягали із згарища, вимірював метром довжину (Д. Бедзик); Данило Микитович з техніком заміряв глибину фундаменту (В. Кучер); На другий день повів я Івана у Вербки; зміряли його, огляділи та, забивши у колодки, і погнали у Катеринослав (О. Стороженко); Виловлену рибу зважують і промірюють (з газети); Треба було проміряти глибину гирла, щоб довідатись, чи можливе в нім судноплавство (З. Тулуб); Тихович, мов полковник той, визначує місце бойовища, відмірюючи ланцюгом стосажневий квадрат (М. Коцюбинський); Угорі вишикувались у чергу, і Гриша відміряв кожному по півчерпака, стараючись нікого не обділити (О. Гончар); Цього року березень розщедрився на сонце. Шкільний директор намірював двадцять п'ять градусів тепла в затінку (М. Томчаній); Ближче, понад дорогою, чоловіка з п'ять розмірюють поле (А. Головко); Будівничий з Бенедьом розмірював план і випальковував місце, куди мали копатися фундаменти (І. Франко); (Оленка (бере браслет і приміряє на руку):) Отже й до моєї руки пристає (І. Нечуй-Левицький); Гнат стояв оддалік та осміхався, дивлячись, як Настя примірювала червону, як жар, матерію (М. Коцюбинський).

РУ́ХАТИСЯ (про тіло та його частини — перебувати в русі), ВОРУШИ́ТИСЯ, ПОРУ́ШУВАТИСЯ, РУША́ТИСЯ розм.; МІ́РЯТИ, ПЛУ́ТАТИСЯ розм. (про ноги, язик). — Док.: рушитися, поворуши́тися, поворухну́тися, пору́шитися. Звідти він.. бачить, як по шибці, мов у поганому сні, рухається чиясь шапка і рука (М. Стельмах); Здавалося, що в його роті ледве ворушився опухлий, набряклий язик (О. Донченко); Уста його раз у раз порушувалися (І. Франко); Руки її швидко рушалися, працюючи голкою (І. Франко); Інспектор усе міряв та міряв клас довгими ногами (Дніпрова Чайка); Язик його починав плутатись, голова крутилась (І. Микитенко).

ЦІ́ЛИТИСЯ чим і без додатка (спрямовувати зброю в ціль), ЦІ́ЛИТИ, МІ́ТИТИ, НАЦІ́ЛЮВАТИСЯ (НАЦІЛЯ́ТИСЯ), ПРИЦІ́ЛЮВАТИСЯ (ПРИЦІЛЯ́ТИСЯ), НАМІРЯ́ТИСЯ розм., ЦІЛЯ́ТИ розм., ЦІЛЯ́ТИСЯ розм., ПОЦІЛЯ́ТИ розм., ЛУ́ЧИТИ розм., МІ́РЯТИ діал.; ПРИКЛАДА́ТИСЯ розм. (з рушниці). — Док.: наці́литися, приці́литися, намі́ритися, поці́лити, ви́мірити, прикла́стися. Берег вимитий. Лоза. Розлилась ріка на славу. Із засади партизан Цілиться по пароплаву (М. Шеремет); (Ніна:) Як ви сміли стріляти в кімнаті! (Сусляєв:) Та в якій кімнаті? Я цілив в ялинкову шишку (І. Кочерга); З ранніх літ бродив Віктор по городах і гайках з луком і сагайдаком, усе мітив.. стрілою в чорну ворону (П. Автомонов); Жвавий хлопчик якийсь із луком та із стрілою націляється із-за рожевих кущів (Марко Вовчок); Воловик вийшов з кущів, став на березі, прицілився з обріза (Г. Епік); У шинелях зелених кати. Наміряються із автомата (В. Сосюра); Зінка верещала, ціляла в них грушками (Ю. Мушкетик); Тихон до снідання ганявся з вилами за Грицьком, а слідом, цілячись попасти йому палкою під ноги, бігала Грицькова жінка (П. Панч); В лоба кулею влучно Воєводі козак поціляє (С. Голованівський); Лучив корову, а попав ворону (приказка); — Міряй в око (ведмедя), боярине! — шепнув з-позаду Максим (І. Франко); Він видер мерщій у джури з рук важку рушницю-кременівку, приклався й стрілив у сокола (О. Ільченко). — Пор. 1. наво́дити.