набитися

НАБИ́ТИСЯ (про бруд, пил, сніг і т. ін. — проникнувши куди-небудь, заповнити собою), НАЛІ́ЗТИ, ЗАБИ́ТИСЯ. — Недок.: набива́тися, нала́зити (наліза́ти), забива́тися. П'яту ось пробив (Гнат), бруду набилося (К. Гордієнко); Мокрий сніг бив у лице Василька, заліплював очі, налазив за комір... (М. Коцюбинський); Через кілька хвилин танкетка вилетіла за село. Легкий вітерець забивався в зорову щілину (Ю. Бедзик). — Пор. 1. проника́ти.

НАБИ́ТИСЯ (про людей — зійтися, з'явитися в якесь приміщення, обмежений простір у великій кількості), НАТО́ВПИТИСЯ розм., НАЛІ́ЗТИ розм., НАПХА́ТИСЯ розм., НАТИ́СНУТИСЯ розм. — Недок.: набива́тися, нато́вплюватися, нала́зити (наліза́ти), напиха́тися. Вмить набилося стільки народу, що стало тісно (З. Тулуб); До двох невеликих.. кімнат натовпилася сила народу (Л. Смілянський); (Ганна:) Гостей налізло, мов до причастя: повозок та хургонів повне подвір'я... (М. Кропивницький); В гірські села напхалося стільки жандармів, що на собаку кинь дрючок, а на жандарма влучиш (С. Чорнобривець); Більше робітників, вони (пани) менш платять! Натиснеться люду багато, ну, вони платню знижають (І. Франко). — Пор. 1. напо́внити.

НАПО́ВНИТИ (про людей, тварин — зайняти весь простір, приміщення і т. ін.), ЗАПО́ВНИТИ, СПО́ВНИТИ, ПЕРЕПО́ВНИТИ підсил., НАВОДНИ́ТИ підсил., ЗАЛИ́ТИ (ЗАЛЛЯ́ТИ рідше) підсил., ЗАТОПИ́ТИ підсил., ЗАБИ́ТИ підсил. розм., ЗАГАТИ́ТИ підсил. розм., ЗАПОЛОНИ́ТИ підсил. рідше, ЗАПРУДИ́ТИ підсил. рідше. — Недок.: напо́внювати (наповня́ти), запо́внювати (заповня́ти), спо́внювати (сповня́ти), перепо́внювати (переповня́ти), по́внити поет. наво́днювати (наводня́ти), залива́ти, зато́плювати (затопля́ти), забива́ти, зага́чувати, заполо́нювати (заполоня́ти), запру́джувати. Поранені наповнили все місто (О. Довженко); Натовп викотився із станції, заповнив невеличкий перон (О. Десняк); Відвідувачі сповнювали їдальню (М. Трублаїні); Весело щебетали пташки, вони, здавалось, переповнили всі кущі (А. Трипільський); Вони (жителі) наводнили всі вулиці і провулочки маленького містечка (О. Іваненко); Раптом овеча отара залляла вулицю (М. Коцюбинський); Від самого ранку заливали, затісняли, затоплювали череди, ряди, полки волів, корів, овець усі шляхи, вулиці, площі (І. Франко); Двір на Горі й усі кінці забили люди (С. Скляренко); Загатили (козаки) весь майдан народом до церковної огорожі й до самого ганку волості (С. Голованівський); (Тірца:) Набіжать шакали від пустині, заполонять зруйновану обору (Леся Українка); Натовп запруджував вулицю від стіни до стіни (П. Панч). — Пор. 2. наби́тися.

НАПРО́ШУВАТИСЯ (наполегливо пропонувати кому-небудь своє товариство, свою допомогу і т. ін.), НАПРО́ХУВАТИСЯ рідше; НАВ'Я́ЗУВАТИСЯ розм., НАБИВА́ТИСЯ розм., НАКИДА́ТИСЯ розм. (настирливо, невідчепно). — Док.: напроси́тися, напроха́тися, нав'яза́тися, наби́тися, наки́нутися. До привітної господині хлопці один з-перед одного напрошувалися в зяті (С. Чорнобривець); Не хотілось мені першому до нього в гості нав'язуватись (І. Муратов); Хіба він набивається з грішми?.. (М. Коцюбинський); Ваш Юхим не накидався з тим привітом, але раз ми його побачили, то й вирішили самі передати (В. Кучер).

ПРОНИКА́ТИ куди (про світло, запахи, звуки, повітря, рідину тощо — крізь отвори, щілини, негусту речовину потрапляти назовні або всередину чогось), ПРОХО́ДИТИ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, ПРОСОТУВАТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ПРОЦІ́ДЖУВАТИСЯ, ПРОСЯКА́ТИ, ПРОБИРА́ТИСЯ розм., ДОБИРА́ТИСЯ розм., ПРОМИКА́ТИСЯ (ПРОМИ́КУВАТИСЯ) розм., ПРОЛА́ЗИТИ розм., ПРОЛІЗАТИ розм., ПРОКРАДА́ТИСЯ розм., ПРОЛИ́ЗУВАТИСЯ діал.; ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ, ВДИРА́ТИСЯ (УДИРА́ТИСЯ) (перев. раптово, сильним струменем); ПРОНИ́ЗУВАТИ що, ПРОРІ́ЗУВАТИ (ПРОРІЗА́ТИ) що, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ (ПРОРІЗА́ТИСЯ), ВРІ́ЗУВАТИСЯ (ВРІЗА́ТИСЯ), УРІ́ЗУВАТИСЯ (УРІЗА́ТИСЯ), ПРОСІВА́ТИСЯ, ПРОСІ́ЮВАТИСЯ, ПРОЗИРА́ТИ крізь що, ПРОЙМА́ТИ що, ПРОТИНА́ТИ що (про світлові промені); ВХО́ДИТИ (ВВІХО́ДИТИ) (УХО́ДИТИ) (УВІХО́ДИТИ) (всередину чогось). — Док.: прони́кнути (прони́кти), пройти́, проби́тися, просочи́тися, просотатися (просотитися рідше), проціди́тися, прося́кнути (прося́кти), пробра́тися, добра́тися (дібра́тися), промкну́тися, пролі́зти, прокра́стися, прорва́тися, продра́тися (проде́ртися), вде́ртися (уде́ртися), прониза́ти, прорі́зати, прорі́затися, врі́затися (урізатися), просі́ятися, прозирну́ти, пройня́ти, протну́ти (протя́ти), ввійти́ (увійти́). Крізь стіни в кімнату проникали приглушені звуки музики (С. Чорнобривець); Звуки проходять крізь стіни, і засуви хатні не можуть Їх зупинити (переклад М. Зерова); Ліс густий, дрімучий, темний, Споконвічний ліс росте, Не проб'ється навіть сонце Крізь гілля його густе (О. Олесь); З краників непомітними щілинами просочувалася пара (С. Чорнобривець); Короткий зимовий день тьмянів і просотувався надвечірньою синявою (С. Голованівський); Крізь щілини в дверях у хлів цідилося жовте світло (Ю. Мушкетик); Обоє курили. Дим сотався кільцями, проціджуючись у відчинене вікно (Є. Гуцало); Проміння сонця, майже поземне, просякло крізь густе мереживо листя (В. Собко); Мороз пробирався під одежу до тіла (В. Кучер); Дим з печів йде через вивід на горище й промикується через драниці (І. Нечуй-Левицький); Мороз розбивав стіни й пролазив у хату (Г. Епік); У щілини вікон прокрадалося виття завірюхи (І. Ле і О. Левада); Стіжки збіжжя й сіна виглядали мов купи розжареного вугля, а з їх середини де-де пролизувалися біляві огневі пасма (І. Франко); Всі шпилі чорніли в тіні, а між ними в долині проривався світ пучками, .. пронизував кожний верх дерева (І. Нечуй-Левицький); Спалахи пострілів продиралися крізь дим і водяні смерчі (Ю. Мушкетик); З вулиці у двері Вдирається весняний вітерець (В. Мисик); Сонце прорізувало чорну тінь густого лісу (Панас Мирний); Вже споночіло. Кілька ліхтарів слабеньким світлом прорізали темряву (Є. Гуцало); В хліві досить темно, тільки де-не-де крізь малі просвіти прорізується сонячне проміння знадвору (Леся Українка); Крізь щільне запинало хмар прорізався світляний меч променя (І. Волошин); У тишу високими металевими нотами врізається музика (В. Собко); Над колонами має бути різнокольорове скло, крізь яке просіватиметься сонячне проміння (Л. Смілянський); Сонце в місті прозира, — лискотить сосни кора... (П. Тичина); Не пройме сонце лип густих, Озерні плеса спокоєм налито (М. Шеремет); Мов якісь пожари в небі й на землі, Протинають хмари блискавок шаблі (В. Сосюра); Бліде зимове світло входило в хату знадвору (М. Коцюбинський). — Пор. 1. наби́тися.