наближатися

НАБЛИЖА́ТИСЯ (НАБЛИ́ЖУВАТИСЯ рідше) до кого-чого і без додатка (про неживі предмети, явища природи тощо — переміщатися на ближчу відстань до кого-, чого-небудь), ПІДХО́ДИТИ, ПІДСТУПА́ТИ, ЗБЛИЖА́ТИСЯ (ЗБЛИ́ЖУВАТИСЯ) розм., ПРИСУВА́ТИСЯ (ПРИСО́ВУВАТИСЯ) розм., БЛИ́ЗИТИСЯ рідко; БЛИ́ЖЧАТИ без додатка й обставин місця (ставати ближчим); ПІДБИРА́ТИСЯ (наближатися непомітно або повільно, поширюючись чи розповсюджуючись кудись); НАХО́ДИТИ без додатка (про дощ, хмари і т. ін.); НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ), НАСУВА́ТИ (НАСО́ВУВАТИ), СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ (на кого-що і без додатка — наближатися якоюсь масою, значним габаритом). — Док.: набли́зитися, підійти́, підступи́ти, збли́зитися, прису́нутися, побли́жчати, підібра́тися, найти́, насу́нутися, насу́нути. Скреготання танків наближалося (П. Панч); Під час великих дощів у горах вода теж заливала цю галявину, підступала до дороги (М. Томчаній); Музика зближається. Проходить полк (В. Самійленко); Фронт присунувся вже зовсім близько (Я. Качура); Сонце близилося до землі (О. Стороженко); Рев юрби ближчає (Леся Українка); Прибій.. заливав прибережну долину і підбирався до мішків з сіллю (М. Коцюбинський); От хмари усе находять, усе находять... (Г. Квітка-Основ'яненко); Просто з поля насувалися машини з громіздкими понтонами (О. Гончар); Щось насувало грізне. Потемніло, завітрило, закрутила курява (С. Васильченко); Ззаду, з мороку дощу і мряки, суне на мене висока чоловіча постать (І. Драч); Навала сунулася, як чума, невмолима й жорстока (І. Ле). — Пор. 1. насува́тися.

НАБЛИЖА́ТИСЯ (НАБЛИ́ЖУВАТИСЯ рідше) (ідучи, їдучи і т. ін., переміщатися на ближчу відстань), ЗБЛИЖА́ТИСЯ (ЗБЛИ́ЖУВАТИСЯ) розм., ПІДБЛИЖА́ТИСЯ розм., ПІДСУВА́ТИСЯ (ПІДСО́ВУВАТИСЯ) розм., ПРИСУВА́ТИСЯ (ПРИСО́ВУВАТИСЯ) розм. — Док.: набли́зитися, збли́зитися, підбли́зитися, підсу́нутися, прису́нутися. Вже наближаємося до Підгірного (С. Журахович); В сю ніч Еней уже зближався До городка, що Турн обліг (І. Котляревський); До хати задом підсунувся віліс (Л. Первомайський); Всі, крім поранених, підвелись і присунулись до нього (О. Довженко).

НАБЛИЖА́ТИСЯ (НАБЛИ́ЖУВАТИСЯ рідше) до кого-чого і без додатка (про близьке настання певного відрізка часу, періоду життя, події, явища і т. ін.), НАДХО́ДИТИ без додатка, ПІДХО́ДИТИ, ІТИ́ (ЙТИ) до чого і без додатка, НАХО́ДИТИ без додатка, ІТИ́СЯ (ЙТИ́СЯ) безос., до чого, на що і без додатка, ЗБЛИЖА́ТИСЯ (ЗБЛИ́ЖУВАТИСЯ) без додатка, розм., БЛИ́ЗИТИСЯ рідко; БЛИ́ЖЧАТИ без додатка, розм. (ставати ближчим); НАБІГА́ТИ без додатка, розм. (про свята, певні дні тощо — наближатися непомітно, швидко); БРА́ТИСЯ безос., до чого, на що, розм. (про вік, час і т. ін.); ПІДСТУПА́ТИ поет., ПІДБИРА́ТИСЯ поет., ПІДКРАДА́ТИСЯ поет. (повільно, непомітно); НАСУВА́ТИСЯ, НАСУВА́ТИ, СУ́НУТИ (на кого-що і без додатка — про щось небажане або бурхливе, інтенсивне за своїм виявом, грізне і т. ін.; про вечір, ніч і т. ін.); НАЗРІВА́ТИ, ГОТУВА́ТИСЯ (без додатка; про щось значне або загрозливе, неприємне — повільно наближатися, стаючи неминучим). — Док.: набли́зитися, надійти́, підійти́, піти́ перев. до чого найти́, збли́зитися, набі́гти, узя́тися (взя́тися) на що підступи́ти, підкра́стися, насу́нутися, насу́нути, назрі́ти. Настала Спасівка. Наближався день Єреміїних іменин (І. Нечуй-Левицький); Надходять великі події — все говорить про це (О. Довженко); Підходила зима, треба щось їсти, в чомусь ходити (Григорій Тютюнник); Сталевих птиць у грізній високості я чую рев... То йде відплати час (В. Сосюра); Находив ранок (П. Воронько); Йшлося на вечір, коли Наливайко з Юрком Мазуром розшукали посланців (І. Ле); Минуло ще кілька днів. Весілля зближалося (О. Маковей); Минали години, близився вечір (Д. Бедзик); — Уже як мають саджати (у холодну), то пізніше, аж коли нагальна робота скінчиться або як свята довші набіжать... (Леся Українка); Хоч ще й не бралося на світанок, було видно, як серед білого дня (Ю. Бедзик); Весна підступає, ясна й непомітна. Злягаються, тануть високі сніги (С. Воскрекасенко); Лихо так зненацька підкралось і так несподівано впало, що ніхто навіть не важився думать, чим запобігти (М. Коцюбинський); А літо вже минуло і насувалася осінь (Г. Хоткевич); Насував осінній мокрий вечір (С. Скляренко); Сунула холодна біла зима (О. Іваненко); А тут ще такі новини, такі події назрівають! (Н. Тихий); Нікому й на думку не спаде, що готується пригода, що лихо вже близько (М. Коцюбинський). — Пор. 1. наста́ти.

НАБЛИЖА́ТИСЯ (НАБЛИ́ЖУВАТИСЯ рідше) до кого-чого і без додатка (під час руху до кого-, чого-небудь — показуючись, ставати ближчим і виднішим), БЛИ́ЖЧАТИ без додатка, ЗБЛИЖА́ТИСЯ (ЗБЛИ́ЖУВАТИСЯ) розм., ПРИСУВА́ТИСЯ (ПРИСО́ВУВАТИСЯ) розм., БЛИ́ЗИТИСЯ рідко; НАПЛИВА́ТИ на кого-що і без додатка (наближатися з нечіткими контурами); НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ), НАСУВА́ТИ (НАСО́ВУВАТИ) (на кого-що і без додатка — про щось велике, громіздке). — Док.: набли́зитися, побли́жчати, збли́зитися, прису́нутися, наплисти́ (напливти́), насу́нутися, насу́нути. Довго бореться з хвилями плавець, а маяк.. не наближається (М. Трублаїні); А береги все насувалися, ближчали (З. Тулуб); Ударив візник коней враз: Мій повоз швидше покотився; Малюнок (марево) зближувавсь до нас (Я. Щоголів); Чорний ліс ближче й ближче. Він присувається з кожним кроком, густий, нашорошений (О. Донченко); Льошка скеровував човен впоперек Ревуна, на шахтарське селище, яке напливало, ближчало (Ю. Мокрієв); Попереду насував на машину ліс (О. Копиленко).

НАСУВА́ТИСЯ (НАСО́ВУВАТИСЯ) на що і без додатка (про хмари, туман, дим і взагалі щось суцільне, масивне — рухаючись, покривати, закривати собою що-небудь), НАСУВА́ТИ (НАСО́ВУВАТИ), СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, НАСТУПА́ТИ, НАКО́ЧУВАТИСЯ, НАПЛИВА́ТИ (плавно); НАПОВЗА́ТИ (повільно); НАБІГА́ТИ (швидко). — Док.: насу́нутися, насу́нути, накоти́тися, наплисти́ (напливти́), наповзти́, набі́гти. Грозова хмара насувалась на світ (С. Чорнобривець); А на світ насувала темрява (Б. Грінченко); З півночі суне страшна, чорніша від чорної ночі хмара (Ю. Збанацький); З долини од річки.. сунувся туман (А. Головко); Був час, коли сутінки, довго закрадаючись та наступаючи в обхід, раптом звалились всією своєю силою й задушили останні промені денного світла (Л. Дмитерко); Морок волохато накочувався звідусіль (П. Загребельний); Ген-ген чорніє ліс зубчастим муром, а туман на нього... тихим морем напливає (Леся Українка); В небі чорно хмарилося, грізні валовиська наповзали з півночі (Ю. Бедзик); Та от набігає перша хмарка, за нею друга (В. Кучер). — Пор. 1. набі́гти, 1. наближа́тися, 2. налеті́ти, 1. наляга́ти, 1. нахли́нути.

НАСТА́ТИ (про час, пору, явище, подію тощо — розпочатися), НАСТУПИ́ТИ, ПРИЙТИ́, ПОСТА́ТИ рідше, СТА́ТИ розм., ГРЯСТИ́ ужив. у майбутньому часі та в наказовому способі, заст., уроч., поет., ЗАСТУПИ́ТИ розм.; НАСТИ́ГНУТИ (НАСТИ́ГТИ), НАСПІ́ТИ, ПІДОСПІ́ТИ розм., ПОСПІ́ТИ розм., ПРИСПІ́ТИ розм., ПРИСТИ́ГНУТИ (ПРИСТИ́ГТИ) розм., НАХОПИ́ТИСЯ розм. (розпочатися, поступово наблизившись); ПІДСКО́ЧИТИ розм. (раптово, несподівано); НАХЛИ́НУТИ розм. (раптово й швидко); ПРИЛЕТІ́ТИ поет., ПРИЛИ́НУТИ поет. (про щось бажане, приємне); НАРОДИ́ТИСЯ поет., ПІДНЯ́ТИСЯ (ПІДІЙНЯ́ТИСЯ) поет. (про світанок, ранок, день і т. ін.); СПА́СТИ, СПУСТИ́ТИСЯ, ЛЯГТИ́, ОСІ́СТИ, НАПЛИСТИ́ (НАПЛИВТИ́), НАПЛИ́НУТИ (про вечір, ніч, сутінки); ДІЙТИ́ до кого-чого і без додатка (про настання чогось у якійсь черзі, послідовності). — Недок.: настава́ти, наступа́ти, прихо́дити, постава́ти, заступа́ти, настига́ти, наспіва́ти, поспіва́ти, приспіва́ти, нахопля́тися, приліта́ти, наро́джуватися, підніма́тися (підійма́тися), спада́ти, спуска́тися, ляга́ти, осіда́ти, наплива́ти, дохо́дити. Настала Пилипівка. Почалася зима (І. Нечуй-Левицький); Тихо в полі, гай темніє, Наступає літній вечір (Леся Українка); Все має пору, для всього приходить свій час (М. Коцюбинський); Ми не помічаємо, як закотився десь за дерева і гори місяць і постало світання (Л. Смілянський); Настала косовиця. За отамана ходить (Чіпка)!.. Стали жнива — й серпом як косою (Панас Мирний); І день гряде, настане час — Народ з судьбою вийде з бою (М. Нагнибіда); Весна тільки-тільки заступила, а вже так тепло надворі (Л. Яновська); Наливаються хліба, а там, і озирнутись не встигнеш, настигнуть жнива (О. Донченко); Тимчасом наспіла потреба виїхати в Київ в справі (І. Сенченко); Якраз підоспіла неділя і була нагода одягтися парадно (П. Козланюк); Тільки з городиною впораєшся — засріблиться коса на лузі, далі жнива поспівають (М. Стельмах); Та ото приспіло літо; Хліб поріс, прийшли жнива; Йде отаман по домівках, Жати хліба зазива (Я. Щоголів); Минулося наше літечко, перейшли літа молоді, пристиг час у велику дорогу на той світ знаряджатися (Л. Яновська); Молодого віку робиш-робиш, а сам в убожестві.. — і таконьки старість нахопиться... (Марко Вовчок); — Дотягну до осені, а там подамся на шахти або на заводи.. А там армія підскочить (Григорій Тютюнник); Крізь блокаду зими Прилетіла весна (Леся Українка); Зіллються і небо, і поле, і прилине вечірняя мить (В. Сосюра); Далеко за Дніпром на обрії народився світанок (В. Собко); Тихесенький вечір На землю спадає (В. Самійленко); Вже в тюрмі і то краще, можна було хоч пройтися по камері, а коли дійде черга, лягти на нарах і простягти ноги, хоч трохи спочити (А. Хижняк). — Пор. 3. наближа́тися.