навіс

НАВІ́С (покрівля на стовпах або інших опорах для захисту від сонця, негоди тощо), НАКРИТТЯ́, ДАШО́К розм.; КОЗИРО́К розм. (невеликий навіс над воротами, дверима, на стовпі і т. ін.); ПІДДА́ШШЯ, ПІДДА́ШОК, ЗВИС (те, що виступає як продовження даху будівлі). Вже через день усі хворі мали місця під просторими навісами на березі моря (Ю. Збанацький); Колодуб зовсім близько побачив свій "газон" з брезентовим накриттям (Ю. Бедзик); Поряд з яблунею стояла будова — простий солом'яний дашок на двох стовпах, приладнаний до ліси (Ю. Яновський); З козирка високої башти добре видно море, бухту і рівні вулиці Севастополя (В. Кучер); На піддашшю корчми, підпертому шістьма голими дерев'яними стовпами, ходив Абрамко з люлькою в зубах (Н. Кобринська). — Пор. 2. наме́т.

НАМЕ́Т (навіс із тканини), НАПИНА́ЛО розм.; ТЕНТ (звичайно парусиновий). До маленького ліжечка з серпанковим наметом присунула вона маленьке бюрко (Дніпрова Чайка); Гембля свого під напиналом в саду знайшовши, він ясенові дошки струже (П. Тичина); Під полотняним тентом стояли столики, за ними чоловіки пили пиво (Є. Гуцало). — Пор. 1. наві́с.

ПО́КРИВ (те, що покриває більш або менш суцільно якусь поверхню; верхній шар чогось), ПОКРО́В, ПОКРИВА́ЛО розм., ПЕЛЕНА́ перев. поет., НАМІ́ТКА перев. поет., ГАБА́ поет., УБРА́ННЯ́ (ВБРА́ННЯ́) поет., ПО́ЛОГ поет.; СА́ВАН поет. (перев. сніговий); ПОКРИТТЯ́, ПОКРІ́ВЛЯ рідше, НАКРИТТЯ́, НАВІ́С розм., НАМЕ́Т розм. (те, що накриває собою або приховує під собою що-небудь). Дужче пригріє сонце — і гола земля вкриється суцільним зеленим покривом (А. Шиян); Все навколо: майдан, дорога поміж деревами, вулиця, дахи будинків — покрилось білим, кришталево чистим пухнастим покровом (В. Козаченко); На гори, долини, Дніпра береги Розкинула ніч покривало (М. Вороний); Дивився Мустафа в далину, де на горбі в димовій пелені, наче над хмарами, височіли корпуси, вистромивши в небо ряди димарів (Я. Баш); В синяві густій Викочувалось сонце влітку Крізь хмар золочену намітку (М. Рильський); В туман пірнає росяне село І повивається прозорою габою (М. Вінграновський); Збігли струмками сніги... Уже зеленіють долини, Закучерявився гай. В свіжім убранні земля (переклад М. Зерова); Закривала (пилюга) собою город, тільки й видно було з-за її густого пологу — горіла на сонці золота баня на церкві... (Панас Мирний); Ночі темряві з завірюхами, Окували ви землю кригою, Вкрили геть її білим саваном, Приоздобили в срібло-паморозь... (М. Старицький); Борислав під покриттям темноти спав уже давно глибоким сном (І. Франко); У кутку над полом на жердці висить одежа — свитки, юпки, спідниці, .. під покрівлею тії тіні сидить Пріська (Панас Мирний); Літо засипа її могилу рясними квітками, а зима покрива холодним мертвим блискучим накриттям (Б. Грінченко); Видко знов зимовий краєвид, з важким навісом снігу на вітах дерев (Леся Українка); В затінях високих полонин ще латками біліють снігові намети (І. Чендей).