наговорити

ДИКТУВА́ТИ (говорити для записування іншою особою), ПРОКА́ЗУВАТИ, НАГОВО́РЮВАТИ розм. — Док.: продиктува́ти, подиктува́ти діал. проказа́ти, наговори́ти. (Мартіан:) Ну, я проказую. (Диктує. Констанцій пише). "Шановні судді!" (Леся Українка); (Ольга:) Дорогий синочку, цього листа пише тобі наша вчителька, а я наговорюю (О. Корнійчук).

ОБМОВЛЯ́ТИ кого (неприязно висловлюватися про кого-небудь, поширювати погані думки про когось, зводити наклеп на когось), ОБСУ́ДЖУВАТИ (ОСУ́ДЖУВАТИ), СУДИ́ТИ, НЕСЛА́ВИТИ, ОБГОВО́РЮВАТИ (ОГОВО́РЮВАТИ) розм., ОПОРО́ЧУВАТИ, ПОРО́ЧИТИ, ОСЛАВЛЯ́ТИ, ОСЛА́ВЛЮВАТИ, ОЧОРНЯ́ТИ, ОЧО́РНЮВАТИ, УСЛАВЛЯ́ТИ розм., УСЛА́ВЛЮВАТИ розм., ОБНО́СИТИ розм., ОБПЛІ́СКУВАТИ розм., ОКЛЕ́ПУВАТИ розм., ШЕЛЬМУВА́ТИ розм., ОСУДЖА́ТИ рідше, ҐАБЗУВА́ТИ діал.; НАГОВО́РЮВАТИ на кого і без додатка, НАМОВЛЯ́ТИ, ОББРІ́ХУВАТИ кого, НАБАЛА́КУВАТИ на кого, розм., НАБРІ́ХУВАТИ розм., КЛЕПА́ТИ розм., НАКЛЕ́ПУВАТИ розм., ПЛЕСКА́ТИ розм., ВА́ДИТИ на кого, діал. (звичайно — говорити неправду про когось). — Док.: обмо́вити, обсуди́ти (осуди́ти), обговори́ти (оговори́ти), опоро́чити, осла́вити, очорни́ти, усла́вити, обнести́, обплеска́ти, оклепа́ти, ошельмува́ти, оцерклюва́ти діал. облихосло́вити, опащекува́ти діал. наговори́ти, намо́вити, оббреха́ти, набала́кати, набреха́ти, наклепа́ти, наплеска́ти. В останню мить баба Лисавета стямилась, не захотіла обмовляти свою невістку (Д. Бедзик); Отож мене обсудила близька сусідочка, Бодай вона не виділа на дочці віночка (коломийка); Ще поки Мася молодша була.. та не осудлива; а як стукнуло вже за двадцять, то ту осудила, ту очорнила, ту обговорила (А. Свидницький); Попід хатами.. сиділи баби й молодиці, лущили соняшник.. і, хитаючи головами, когось судили (С. Васильченко); В сусіда жінка язиката мене неславить (І. Франко); Я мовчала... мовчала, мов не знала й не чула нічого, а тепер привселюдно осоромлю її,.. хай знає, як мене порочити! (Л. Яновська); — Якщо вона могла на все село ославити мене, то могла ж і тобі в листі набрехати про мене хтозна й чого! (А. Головко); — Чогось на мене оце напався наш піп.. лає мене, ганить, обносить мене по селі (І. Нечуй-Левицький); (Руфін:) Крістін її навмисне оклепав, щоб здихатись (Леся Українка); Оце і був його (Товкачів) план: з допомогою Марійки скинути, ошельмувати Бурчака (В. Земляк); — Ти чого мою доньку ґабзуєш? — скипів Окунь (М. Стельмах); Кожному (старшому) бажалося вискочити перед начальством. Через те кожен на кожного клепав, наговорював (Панас Мирний); — Не намовляй, тату, — заперечила дівчина. — Адже ти сам вибирав яблука й печиво (Д. Ткач); — Він, — кажуть, — оббрехав нас справникові, він йому щонебудь підніс, щоб нашим хлібом орудувати... (Г. Квітка-Основ'яненко); — Не набалакуйте на себе, Левку Івановичу, — всміхнулася Ліна (О. Гончар); Сусідки головами хитали, зітхали..: — Здуріла Ладуриха! Отаке паскудне на чесну молодицю набріхує (О. Ковінька); Замість радіти успіхові товариша.. — перемозі над страшною хворобою, — йому заважають працювати, лихословлять, плетуть, клеплють (І. Кочерга); Нема бридкіших людей, як отакі боягузи, що ледве самі позбудуться страху, як уже пащекують і наклепують всякий бруд на того, кого ще так недавно боялись (Леся Українка); — Так ти тілько.. знаєш на других плескати, а й сам такий, як і всі (Панас Мирний); Облихословити знайомого. — Пор. 1. ганьби́ти.

ПІДМОВЛЯ́ТИ (умовляючи, переконуючи, спонукати до певних дій, вчинків), ПІДГОВО́РЮВАТИ, НАМОВЛЯ́ТИ, НАГОВО́РЮВАТИ розм., НАСПІ́ВУВАТИ розм., ПІДУ́ЧУВАТИ розм., НАТУ́РКУВАТИ розм., НАРА́ДЖУВАТИ розм.; ПІДОХО́ЧУВАТИ, НАКРУ́ЧУВАТИ (змушуючи діяти швидше, енергійніше тощо). — Док.: підмо́вити, підговори́ти, намо́вити, наговори́ти, наспіва́ти, підучи́ти, нату́ркати (натурча́ти), нара́дити, приговори́ти діал. підохо́тити, накрути́ти. Стала (мачуха) підмовляти батька, щоб женити сина (А. Головко); Пані наша й панночки підговорили її, щоб випросила собі Одарку, щоб то бідну дівчину завезти геть од пана (Марко Вовчок); — Ми тобі ніякого лиха не зробимо. Заховайся, — намовляв господар, в тривозі поглядаючи на горище (Д. Бедзик); Сповістили царя-поганина, що там і там, у млинаря, є золотогривий кінь. Цар прийшов подивитись і наговорює млинаря продати коня (казка); — Оце одну (громаду) якось настягав я; держу, підучую боротись, — та не знаю, що з цього вийде... (Панас Мирний); Бач, чого захотілося: військо червоне поділити... Ще й її натуркують, щоб вона від імені своїх криничан вимагала цього (О. Гончар); Тітка Тема нараджує мене "до шлюбу" (Ірина Вільде); Приговорила (Оришка) одного кума випросити в управителя невеличкий шматочок цілини (Панас Мирний); На ритті окопів не лінувався (Яків), навіть інших підохочував (Є. Гуцало); — Здорово! — промурмотів Титан. — Їй-бо, молодця! Це все Чемерис їх накручує (О. Досвітній). — Пор. підбу́рювати, 1. схиля́ти.

ЧАКЛУВА́ТИ (робити магічні дії, рухи й замовляння, за допомогою яких нібито можна вплинути на людей і природу), ЧАРУВА́ТИ, ЗАЧАРО́ВУВАТИ, ЗАКЛИНА́ТИ, ХИМОРО́ДИТИ заст.; НАГОВО́РЮВАТИ розм., НАШІ́ПТУВАТИ заст., ШЕПТА́ТИ заст. (промовляти наговір, приворот); ВОРОЖИ́ТИ, ЗАВОРО́ЖУВАТИ, ПРИВОРО́ЖУВАТИ (діючи ворожінням); ВІДЬМИ́ТИ (ВІДЬМУВА́ТИ) заст. (займатися відьомством); ШАМА́НИТИ (здійснювати шаманство). — Док.: почаклува́ти, почарува́ти, зачарува́ти, заклясти́, наговори́ти, нашепта́ти, пошепта́ти, поворожи́ти, заворожи́ти, приворожи́ти. Розказували, як Параскіца серед білого дня чаклувала коло криниці (М. Коцюбинський); (Мар'яна:) Слухай, любий чарівниченьку, научи ж ти мене чарувати, тоді я тебе так зачарую, що ніколи не покинеш мене! (С. Васильченко); Закляла людей і замок Чарівниця зла колись (Леся Українка); Він ледачий химороду химородить (Ганна Барвінок); (Жінка:) Бачили її (відьму) перед тим, як вона ходила при місяці кругом хати, чимсь кропила її та наговорювала.. от і пожар від того (С. Васильченко); Палажка переступила поріг і зараз почала хреститись та нашіптувать (І. Нечуй-Левицький); — І шептати вміє (Мар'яна)? — Ні, цим не грішить. Коли хтось приходить з хворобою, яку не може вилікувати, одразу до лікаря посилає (М. Стельмах); Звела з неба вороженька Дві яснії зірки, Ворожила, примовляла Кругом коло дівки (Л. Боровиковський); (Сусляєв:) Бути вам щасливою, бо я його (люстро) заворожив — хто перший подивиться, той щасливий (І. Кочерга); (Килина:) Хотіла б я, сестро, щоб Деркачиха приворожила Конона до мене (М. Кропивницький); Палажка тричі перехрестилась, щось пошептала — вже й не знаю, чи молилась, чи відьмувала (І. Нечуй-Левицький); У нас одна жінка хотіла навчитись відьмувати (Ганна Барвінок). — Пор. навро́чити.