нагрянути

ВИБУХА́ТИ (раптово виникати, починатися з великою силою), СПАЛА́ХУВАТИ. — Док.: ви́бухнути, спалахну́ти, нагря́нути. Вибухнула революція; Незадовго до приїзду Шевченкового в Корсунь там спалахнуло повстання (B. Дарда); Коли нагрянула війна — чашу лиха випив він сповна (І. Гончаренко).

З'ЯВИ́ТИСЯ (прибути, прийти кудись, до когось), ПОЯВИ́ТИСЯ, ЯВИ́ТИСЯ, ПОЖА́ЛУВАТИ розм., ПРИПОЖА́ЛУВАТИ розм., ірон.; НАГРЯ́НУТИ, ЗАЯВИ́ТИСЯ розм. (звичайно несподівано). — Недок.: з'явля́тися, появля́тися, явля́тися, жа́лувати, заявля́тися. Як завжди, підтягнутий та пунктуальний, точно хвилина в хвилину з'явився (Герн) в штаб (З. Тулуб); Ще так недавно появився він в ролі отамана опришківської ровти, але встиг уже здобути собі славу найпершого ватажка (Г. Хоткевич); На той гомін явилися діди сиві — громада уся зібралася незабаром (Марко Вовчок); Його світлість пожалувала власною персоною: з Галаганом удвох, навіть в одних санях (А. Головко); — З самої весни ждали його, а він, голубчик, і припожалував. Будемо тепер з добрячим врожаєм (О. Сизоненко); На Людмилу Забойську сподівалися увечері, а вона заявилася серед дня (П. Панч). — Пор. I. 1. прибу́ти.

НАЛЕТІ́ТИ (зробити раптовий напад з метою пограбування тощо; несподівано з'явитися де-небудь для обшуку, арешту і т. ін.), НАСКО́ЧИТИ, НАГРЯ́НУТИ (з метою обшуку, арешту і т. ін.). — Недок.: наліта́ти, наска́кувати. (Незнайомий:) Краще було б з ним у злагоді жити. Налетить, пограбує, а то ще спалить... (С. Васильченко); Становий налетів несподівано з поліцією й на Ковбаненків курінь, похапав багато вербівців (І. Нечуй-Левицький); (Гуральський:) Як з'їдуться делегати з повіту, ми наскочимо і всіх заарештуємо (М. Ірчан); Вони в молодечій наївності своїй і не припускали того, що колись несподіваним гостем може нагрянути поліція (П. Колесник).

I. НАПА́СТИ на кого-що (учинити збройний напад); НАГРЯ́НУТИ перев. без додатка, НАЛЕТІ́ТИ, НАСКО́ЧИТИ, УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ) перев. док., по кому-чому, на кого-що, а також без додатка (раптово й стрімко); ОБРУ́ШИТИСЯ, НАВАЛИ́ТИСЯ розм. (навально й несподівано); ОБСІ́СТИ кого, що (з усіх боків); НАБІ́ГТИ перев. недок. (учинити набіг). — Недок.: напада́ти, наліта́ти, наска́кувати, ударя́ти (вдаря́ти), обру́шуватися, нава́люватися, обсіда́ти, набіга́ти. Незабаром махновці напали на великий продзагін червоноармійців (Т. Масенко); Аж тут нагрянули австріяки й німці (Є. Кравченко); Був у Києві князь переяславський Добислав, скаржився, що налітають і налітають печеніги на його землю (С. Скляренко); — Банда наскочила! — гукнув він та, схопивши кулемет, хутко потяг його до порога (О. Донченко); Ударили втретє — і знову поля Всі трупом шотландським укриті (Леся Українка); Коли автомашини увійшли в глибину лісу, партизани всією силою обрушились на карателів (М. Стельмах); — Навалився на нашу ділянку цілий полк моторизованої піхоти, танки, міномети (І. Цюпа); Обсіли Кукубенка вороги. Сам Тарас.. кинувся на виручку (О. Довженко); Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра — турки, татари (Марко Вовчок). — Пор. 1. наки́нутися.