надзиратель

НАГЛЯ́ДА́Ч (службовець, що здійснює нагляд, контроль за діяльністю, функціонуванням чого-небудь, завідує чимось), ДОГЛЯ́ДА́Ч, НАДЗИРА́ТЕЛЬ заст., СМОТРИ́ТЕЛЬ заст. (про посади в дореволюційній Росії). Його батько, наглядач маяка, з дитинства ні в чому не перешкоджав своєму сину (Д. Ткач); Князь Чолак уподобав його так, що настановив доглядачем над усім в палаці та над усіма своїми палацами (І. Нечуй-Левицький); Нарешті двері гімназії розчинилися, і з гімназії вибіг надзиратель (Ю. Смолич). — Пор. догля́да́ч.

НАГЛЯ́ДА́Ч (службовець, що здійснює нагляд, контроль за працівниками, робітниками, звичайно підневільними, рабами, в'язнями і т. ін.), ДОЗО́РЕЦЬ заст., ДОЗО́РЧИЙ заст.; ПРИГО́НИЧ заст., ПРИГІ́НЧИЙ заст. (наглядач за робітниками, звичайно в панській економії); НАДЗИРА́ТЕЛЬ заст., СМОТРИ́ТЕЛЬ заст. (тюремний наглядач у дореволюційній Росії). Тюремний наглядач; Стали боятися окупанти, щоб люди між собою не змовлялися. На роботах є наглядачі, пригінчі, не дуже порозмовляєш, а в хаті хто встежить, підслуха? (К. Гордієнко); — Чекати, чекати! Не розходитися! — кликав директор фабрики, що саме тоді в супроводі двох дозорців вийшов зі своєї канцелярії (І. Франко); — Яке право ти маєш зо мною биться, — кричав отаман, — ти мені не пригонич і не хазяїн (І. Нечуй-Левицький); Він уже поспішався до карцеру. Слідком за ним ішов надзиратель і брязкав ключами (С. Васильченко); Після довгих переїздів на звощику Лазар опинився в тюрмі. Тут, незважаючи на пізню пору, його прийняв смотритель (М. Коцюбинський).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. надзиратель — надзира́тель іменник чоловічого роду, істота іст. Орфографічний словник української мови
  2. надзиратель — Наглядач, доглядач Словник чужослів Павло Штепа
  3. надзиратель — НАДЗИРА́ТЕЛЬ, я, ч., іст. Службова особа, що наглядає за ким-, чим-небудь. Він уже поспішався до карцеру. Слідком за ним ішов надзиратель і брязкав ключами (С. Васильченко); Нарешті двері гімназії розчинилися, і з гімназії вибіг надзиратель (Ю. Смолич). Словник української мови у 20 томах
  4. надзиратель — НАДЗИРА́ТЕЛЬ, я, ч. У дореволюційній Росії — службова особа, що наглядала за ким-, чим-небудь. Він уже поспішався до карцеру. Слідком за ним ішов надзиратель і брязкав ключами (Вас., І, 1959, 71); Нарешті двері гімназії розчинилися, і з гімназії вибіг надзиратель (Смолич, II, 1958, 59). Словник української мови в 11 томах