накидатися

НАКИ́НУТИСЯ на кого (зробити стрімкий і навальний напад на кого-небудь, щоб подужати його, завдати тілесних ушкоджень і т. ін.), КИ́НУТИСЯ, НАПА́СТИСЯ розм.; НАЛЕТІ́ТИ розм. (навально й несподівано); НАСКО́ЧИТИ (раптово, несподівано). — Недок.: накида́тися, ки́датися, напада́тися, наліта́ти, наска́кувати. Йонька встав і накинувся з кулаками на жінку і таки побив би її, якби не Гаврило (Григорій Тютюнник); З гвинтівкою в руці кидався він на ворога в перших лавах (Ю. Яновський); Леся боялась, щоб справді він не напавсь на неї (П. Куліш); Молодики налетіли один на одного, як вихор, і клинки заблискали в їхніх руках (П. Панч); Поліцай наскочив на Карпа і вдарив по голові (С. Чорнобривець). — Пор. 2. нава́люватися, 1. напа́сти.

НАКИ́НУТИСЯ на кого (раптово почати лаяти, сварити, звинувачувати кого-небудь, докоряти комусь), НАПА́СТИСЯ розм., НАПУСТИ́ТИСЯ розм., НАСИ́ПАТИСЯ розм., НАЛЕТІ́ТИ підсил. розм., НАКОТИ́ТИСЯ розм. рідше; НАСКО́ЧИТИ (несподівано й різко); НАПА́СТИ, ОБРУ́ШИТИСЯ підсил. (з безпідставними звинуваченнями, претензіями тощо). — Недок.: накида́тися, напада́тися, напуска́тися, насипа́тися, наліта́ти, нако́чуватися, наска́кувати, напада́ти, обру́шуватися. Не раз накидалася Ольга Власівна на Артема Петровича з образливою лайкою (А. Хижняк); Він, не знаючи, куди подіти зло, що поволі залишало його, напався на Марка, що той буцімто погано ганяє волів (Григорій Тютюнник); — Даремно ви напустились на мене, Ольго Іванівно. Я ніякої роботи не боюсь (Д. Ткач); — Старих зневажає ваша Леся. На мене сьогодні насипалася, ображала, базікою назвала (А. Хижняк); Вона, темнолиця, розлючена, з'явилась тут з дітьми і налетіла на нього з лайкою, що не виїхав зустрічати (О. Гончар); Увіходить Ліза.. Вона в кепському гуморі, сердита і зараз же накочується на Джимі (І. Кочерга); — Немає в мене жінки... — відповів (Забейко) уникливо. — А та дама... — наскочила вона зі злістю (Ірина Вільде); Жінка розсердилася, розпалилася, напала на чоловіка, вищала на всю хату (К. Гордієнко); — О, ти хрестишся! — обрушилася баба, і з її лиця щез усміх (І. Франко). — Пор. 1. насіда́ти.

НАКИ́НУТИСЯ на що, розм. (поспішно, з охотою, завзяттям приступити до чого-небудь), КИ́НУТИСЯ на що, до чого, з інфін., розм., ДОПА́СТИСЯ до чого, розм.; НАПА́СТИСЯ розм. (жадібно — на що-небудь їстівне). — Недок.: накида́тися, ки́датися, допада́тися, напада́тися. Він накинувся на роботу, як голодний на хліб (Д. Ткач); Замість їсти, голодні бійці насамперед кидалися кувати коней (О. Гончар); Кури кинулися на зерна метушливою зграйкою (О. Донченко); Не сказав жодного слова Митя. Узяв шведський ключ і допався до гайок (М. Трублаїні); Горобці налетіли з садка й напались на пшеницю, як вовки на свиню (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 2. наляга́ти.

НАПРО́ШУВАТИСЯ (наполегливо пропонувати кому-небудь своє товариство, свою допомогу і т. ін.), НАПРО́ХУВАТИСЯ рідше; НАВ'Я́ЗУВАТИСЯ розм., НАБИВА́ТИСЯ розм., НАКИДА́ТИСЯ розм. (настирливо, невідчепно). — Док.: напроси́тися, напроха́тися, нав'яза́тися, наби́тися, наки́нутися. До привітної господині хлопці один з-перед одного напрошувалися в зяті (С. Чорнобривець); Не хотілось мені першому до нього в гості нав'язуватись (І. Муратов); Хіба він набивається з грішми?.. (М. Коцюбинський); Ваш Юхим не накидався з тим привітом, але раз ми його побачили, то й вирішили самі передати (В. Кучер).