нарочитий
НАВМИ́СНИЙ (який робиться з наміром, свідомо), УМИ́СНИЙ (ВМИ́СНИЙ), ЗУМИ́СНИЙ рідше, НАРОЧИ́ТИЙ, СВІДО́МИЙ (звичайно щодо вартого осуду вчинку); ДЕМОНСТРАТИ́ВНИЙ, ПІДКРЕ́СЛЕНИЙ (на якому спеціально наголошується). Говорити з навмисною суворістю; Коли зачулось знову ніби умисне гучне бряжчання клямкою і ключем, ..він мусив тікати до себе (О. Досвітній); Тую вмисну їдовитість зрозумів і Володимир (А. Кримський); У мистецтві, в літературі, приміром, нарочита, зумисна оригінальність породжує всякі дадаїзми, абстракціонізми і т. п. (М. Рильський); — Мені й Іванові Степановичу щось не хочеться обвинувачень у свідомому шкідництві (Ю. Шовкопляс); Коли в дверях.. з'являється дружина, він їй.. з підкресленою пошаною передає листа (М. Стельмах).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- нарочитий — нарочи́тий прикметник Орфографічний словник української мови
- нарочитий — -а, -е. 1》 Те саме, що навмисний. 2》 іст. Спеціально обраний із знатних, іменитих. Великий тлумачний словник сучасної мови
- нарочитий — НАРОЧИ́ТИЙ, а, е. 1. Те саме, що навми́сний. Поводив [Гордій] себе так, ніби перший раз побачив [Федота], тому що знав, як то приємно для батька, коли його синові приділяють багато нарочитої уваги і дивуються його успіхам (Григорій Тютюнник)... Словник української мови у 20 томах
- нарочитий — НАРОЧИ́ТИЙ, а, е. 1. Те саме, що навми́сний. Поводив [Гордій] себе так, ніби перший раз побачив [Федота], тому що знав, як то приємно для батька, коли його синові приділяють багато нарочитої уваги і дивуються його успіхам (Тют. Словник української мови в 11 томах