нарочитий
НАРОЧИ́ТИЙ, а, е.
1. Те саме, що навми́сний.
Поводив [Гордій] себе так, ніби перший раз побачив [Федота], тому що знав, як то приємно для батька, коли його синові приділяють багато нарочитої уваги і дивуються його успіхам (Тют., Вир, 1964, 233);
Окремі мізансцени [п’єси] здаються штучними, нарочитими, невиправданими (Мист., 1, 1959, 16);
В їхніх відносинах не було тих нарочитих показних ніжностей, які можна спостерігати в деяких сім’ях (Ткач, Плем’я.., 1961, 312).
2. іст. Спеціально обраний із знатних, іменитих.
Сюди [в терем] раннього ранку приходили тіуни, бояри, воєводи, мужі нарочиті (Скл., Святослав, 1959, 33);
Переправившись через Десну, Олег вислав до надвірньої брами двох нарочитих мужів, повелівши їм домогтися особистого побачення з князем Чернігова (Міщ., Сіверяни, 1961, 108).
Значення в інших словниках
- нарочитий — нарочи́тий прикметник Орфографічний словник української мови
- нарочитий — -а, -е. 1》 Те саме, що навмисний. 2》 іст. Спеціально обраний із знатних, іменитих. Великий тлумачний словник сучасної мови
- нарочитий — НАРОЧИ́ТИЙ, а, е. 1. Те саме, що навми́сний. Поводив [Гордій] себе так, ніби перший раз побачив [Федота], тому що знав, як то приємно для батька, коли його синові приділяють багато нарочитої уваги і дивуються його успіхам (Григорій Тютюнник)... Словник української мови у 20 томах
- нарочитий — НАВМИ́СНИЙ (який робиться з наміром, свідомо), УМИ́СНИЙ (ВМИ́СНИЙ), ЗУМИ́СНИЙ рідше, НАРОЧИ́ТИЙ, СВІДО́МИЙ (звичайно щодо вартого осуду вчинку); ДЕМОНСТРАТИ́ВНИЙ, ПІДКРЕ́СЛЕНИЙ (на якому спеціально наголошується). Словник синонімів української мови