наслати

НАСТИЛА́ТИ (НАСТЕЛЯ́ТИ) (щільно кладучи й закріплюючи дошки, колоди, плити тощо, робити настил — підлогу, кладку, міст і т. ін.), СТЕЛИ́ТИ (СЛА́ТИ), МОСТИ́ТИ, НАМО́ЩУВАТИ, ВИМО́ЩУВАТИ (перев. про кладку, гать і т. ін.). — Док.: насла́ти (настели́ти), помости́ти, намости́ти, ви́мостити. Вставляли у вікна рами, приганяли двері, робили східці, настилали підлоги... (О. Копиленко); Дмитро й Шалва по черзі настеляли, знімали й знову мостили на болоті.. дошки, по яких прокочувалися два колеса (П. Автомонов); Довелось намощувати іще один настил (А. Шиян); Він хоче тут зробити переправу, на лівий берег вимостити гать (І. Гончаренко).

СТЕЛИ́ТИ (класти, розкладати що-небудь на якійсь поверхні), СЛА́ТИ, ПРОСТИЛА́ТИ, ПРОСТЕЛЯ́ТИ, РОЗСТИЛА́ТИ, РОЗСТЕЛЯ́ТИ, ПОСТИЛА́ТИ розм., ПОСТЕЛЯ́ТИ розм.; НАСТИЛА́ТИ, НАСТЕЛЯ́ТИ, ВИСТЕЛЯ́ТИ, МОСТИ́ТИ (рівномірним шаром). — Док.: постели́ти, посла́ти, просла́ти, простели́ти, розстели́ти, розісла́ти, настели́ти, насла́ти, ви́стелити, ви́слати, помости́ти. Після вечері Василина збиває йому, наче господареві, подушку, стелить на переложне сіно свіже рядно (М. Стельмах); Увійшли два санітари, постеливши серед каюти брезент (В. Кучер); Він упав коло самого порога на купу тертої соломи, що слали замість постелі, і неутішно плакав (Панас Мирний); Онися.. простелила на траві рушники, поклала ложки, поставила миски й покликала орачів полуднувати (І. Нечуй-Левицький); Помостити сіно на возі.

НАВРО́ЧЕНО предик., кому, НА́СЛАНО на кого, НАПУ́ЩЕНО на кого, НАВРО́ЧИЛО (НАУРО́ЧИЛО рідко) безос., кого, ПОРО́БЛЕНО, ЗАПОДІ́ЯНО, ПОДІ́ЯНО, ПОЧИ́НЕНО рідше; НАМО́ВЛЕНО кого (заклинаннями). (Настя:) Чи тобі що починено, чи тобі наврочено? Хоч розкажи, де болить, що болить? (І. Карпенко-Карий); — Вже й не знаю, чи на мене наслано, чи майстри оцю хату закладали на моє лихо (І. Нечуй-Левицький); — Я вправо поперся. Отут і кажи, що не напущено на чоловіка.. — Ніякого напуску. Ти з дороги збився, — заперечив Тимко (Григорій Тютюнник); — Та чи тебе наврочило? (М. Чабанівський); (Семен:) Мати наостанці жила у мене, та бог його зна, чи їй пороблено так, чи що?.. дуже хворіла, а потім і померла.. (М. Кропивницький); — І що сталося з чоловіком..! Чи його намовлено, чи зіллям напоєно! (В. Кучер).

НАВРО́ЧИТИ (НАУРО́ЧИТИ рідко) кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИ що на кого, НАПУСТИ́ТИ що на кого, кому (звичайно з прямим додатком — назвою нещастя, хвороби тощо); ПОРОБИ́ТИ, ЗАПОДІ́ЯТИ, ПОДІ́ЯТИ, ПОЧИНИ́ТИ рідше (кому — спричинити комусь нещастя, хворобу, а також чарами викликати кохання до когось); ЗУРО́ЧИТИ, ПРИСТРІ́ТИ рідше, СПРИСТРІ́ТИТИ рідше, СПРОЗО́РИТИ рідше, УРЕКТИ́ (ВРЕКТИ́) (поглядом); НАМО́ВИТИ що на кого-що (нашіптуючи заклинання). — Недок.: насила́ти, напуска́ти, намовля́ти. (Гелен:) Чи певна ти, що ти її очима своїми не наврочила? (Леся Українка); Не інакше, як тільки чари хтось наслав на Івана (І. Франко); (Мекдугел (до робітників):) Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (М. Ірчан); Синові часом здається, що вона (мати) й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє "поробити"... (О. Гончар); Ой, чи мила, чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти — вечеронька мені не мила (пісня); А правду сказать — аби дитину не зурочити! — гарна дівчина буде (О. Маковей); — Чи не пристрів тебе, сестро, Костомара? У його, кажуть, ледачі очі: гляне на коня, завидуючи, то і коневі не минеться (П. Куліш); Ой, я не з тим прийшла сюди, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду (нещастя)! (П. Гулак-Артемовський). — Пор. накли́кати, чаклува́ти.