насторожити

НАСТОРО́ЖУВАТИ що, у сполуч. із сл. вуха (вухо) (про тварин — прислухаючись, піднімати вуха; про людей, розм. — напружено прислухатися), НАСТАВЛЯ́ТИ, НАШОРО́ШУВАТИ, НАЩУ́ЛЮВАТИ, НАЩУ́РЮВАТИ, НАСТРУ́НЧУВАТИ розм. — Док.: насторожи́ти, наста́вити, нашоро́шити, нащу́лити, нащу́рити, настру́нчити. Марс раптом насторожив вуха і потягнув дядю Васю за собою (О. Іваненко); Ілько нап'яв поводи й ще дужче одкинувся на коні й вухо чуйніш насторожив (А. Головко); Наставила (Домаха) вухо, вловила слово-друге, підняла навіть голову, щоб не пропустити жодного слова (Д. Бедзик); А Залізняк попереду Нашорошив вуха (Т. Шевченко); Нащуливши вуха, ловлять коні степову тривогу (Н. Рибак); Гайдамацький старшина окремої чоти допитливо нащулив вуха (Я. Качура); А мої цікаві вуха трохи не розпадаються, так наструнчую, та ба! (Марко Вовчок). — Пор. 2. напру́жувати.

НАСТОРО́ЖУВАТИ кого (викликати напружену увагу, зосередженість, занепокоєння, тривогу), НАШОРО́ШУВАТИ розм. — Док.: насторожи́ти, нашоро́шити. Син виходив з-під її влади та впливу, і це не лише насторожувало її, а й лякало (П. Дорошко); Скільки пам'ятає себе, він марив полюванням, далекий постріл нашорошував і кидав його в дріж (О. Гончар).