негучний
ТИ́ХИЙ (який звучить слабо, несильно), СЛАБКИ́Й, СЛАБИ́Й, НЕГОЛОСНИ́Й, НЕГУЧНИ́Й (не дуже гучний); ГЛУХИ́Й, ПРИГЛУ́ШЕНИЙ, ПІВГОЛОСНИ́Й (який нечітко чується). Іззаду ще тупіт у темряві, мов бігло двоє. Враз стихло, потім свист тихий (А. Головко); — Що він каже, тітко Оришко? — почувся слабкий привітний голос з-за бабусі (Панас Мирний); Галас на березі покривав його слабий, пискливий голос... (М. Коцюбинський); Постріл відбився неголосною луною (М. Трублаїні); І, може, де кобза найдеться, Що гучно на співи озветься, На співи, на струни мої негучні (Леся Українка); В хаті чути приглушений плач (І. Волошин); — Добрий вечір, — сказав (Олесь) зворушеним, півголосним звуком (О. Кобилянська). — Пор. 1. беззву́чний.
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- негучний — негучни́й прикметник Орфографічний словник української мови
- негучний — -а, -е. Який слабо звучить, якого далеко не чути; тихий, неголосний. || Без галасу, шуму; негомінкий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- негучний — НЕГУЧНИ́Й, а́, е́. Який слабо звучить, якого далеко не чути; тихий, неголосний. Десь за стіною чути негучні звуки рояля (І. Кочерга); Чуйне вухо однаково могло розібрати навіть крізь подвійні рами та товсті мури – негучний, але дружний спів (Ю. Словник української мови у 20 томах
- негучний — НЕГУЧНИ́Й, а́, е́. Який слабо звучить, якого далеко не чути; тихий, неголосний. Десь за стіною чути негучні звуки рояля (Коч., II, 1956, 487); Чуйне вухо однаково могло розібрати навіть крізь подвійні рами та товсті мури — негучний... Словник української мови в 11 томах