негучний
НЕГУЧНИ́Й, а́, е́. Який слабо звучить, якого далеко не чути; тихий, неголосний.
Десь за стіною чути негучні звуки рояля (Коч., II, 1956, 487);
Чуйне вухо однаково могло розібрати навіть крізь подвійні рами та товсті мури — негучний, але дружний спів (Смолич, Мир.., 1958, 72);
// Без галасу, шуму; негомінкий.
У Гершка Мідника придбавши кавуна, Ми десь ховалися поміж гілля нависле, І йшла тоді у нас трапеза негучна (Рильський, II, 1946, 164).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- негучний — негучни́й прикметник Орфографічний словник української мови
- негучний — -а, -е. Який слабо звучить, якого далеко не чути; тихий, неголосний. || Без галасу, шуму; негомінкий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- негучний — НЕГУЧНИ́Й, а́, е́. Який слабо звучить, якого далеко не чути; тихий, неголосний. Десь за стіною чути негучні звуки рояля (І. Кочерга); Чуйне вухо однаково могло розібрати навіть крізь подвійні рами та товсті мури – негучний, але дружний спів (Ю. Словник української мови у 20 томах
- негучний — ТИ́ХИЙ (який звучить слабо, несильно), СЛАБКИ́Й, СЛАБИ́Й, НЕГОЛОСНИ́Й, НЕГУЧНИ́Й (не дуже гучний); ГЛУХИ́Й, ПРИГЛУ́ШЕНИЙ, ПІВГОЛОСНИ́Й (який нечітко чується). Іззаду ще тупіт у темряві, мов бігло двоє. Враз стихло, потім свист тихий (А. Словник синонімів української мови