ненавмисне

ВИПАДКО́ВО присл. (не передбачаючи, не сподіваючись; за збігом обставин), НЕНАРО́КОМ, НЕСПОДІ́ВАНО, НЕПЕРЕДБА́ЧЕНО, ЧА́СОМ, ПОМИЛКО́ВО рідше, ВИ́ПА́ДКОМ рідко, ПРИПА́ДКОМ діал., ПРИПАДКО́ВО діал. Про Ширяєва Тарас довідався випадково (О. Іваненко); Може, й мене ненароком Діточки згадають (Т. Шевченко); Несподівано стрівся (Йон) з очима, що з-під тонких дівочих брів опекли його жаром молодості й півдня (М. Коцюбинський); Наган непередбачено вистрілив (Ю. Яновський); Соломія спитала в їх (хлопчиків), чи не бачили часом вони в лісі якого чоловіка (І. Нечуй-Левицький); Дмитро буде вільний з того жовнірства, хоч би його й забрали помилково (Г. Хоткевич); Гордій почав розказувати, що зовсім випадком зайшов сюди (Б. Грінченко); Може, лиш припадком Хтось, розглядаючи старих книжок сміття, незацікавленим напом'яне нащадкам Мале моє життя (М. Рильський); І от раз юнак той припадково Здибав у якімось закамарку Свою паню (І. Франко). — Пор. ненавми́сне.

МИМОВО́ЛІ (без певного наміру; всупереч власній волі), МИМОВІ́ЛЬНО, НЕВІ́ЛЬНО, МИМОХІ́ТЬ, ПОНЕВО́ЛІ розм., МИМОВІ́ЛЬ розм., НЕДОБРОХІ́ТЬ заст.; НЕСАМОХІ́ТЬ, САМОХІ́ТЬ (проти власної волі, бажання); НЕСВІДО́МО, ПІДСВІДО́МО, ПОЗАСВІДО́МО, ІНТУЇТИ́ВНО, ІНСТИНКТИ́ВНО (без участі свідомості); ХО́Ч-НЕ-ХО́Ч (під тиском обставин); НЕ́ХОТЯ, НЕХОТЯЧИ́ розм., ЗНЕ́ХОТЯ розм. (без певного наміру). У Валька гнівно пашіли щоки, очі ж були такі злі, що всі мимоволі одступились од нього (А. Дімаров); Мимовільно зверталось око до темного дубового лісу (О. Кобилянська); А мати не прийшла на бій випроводжати, — і серце іноді невільно защемить (В. Сосюра); Оглядаючи цього чоловіка, Семен мимохіть зачав услухуватись у його мову (Лесь Мартович); Як щоденна лайка та докори: злодюга та п'яниця... Поневолі чоловік стане пити... (Панас Мирний); Рука мимовіль потяглася, щоб почухати потилицю (О. Гончар); Комашкові здалось, що вона хоче бігти над кручу. Він знав її нервову, поривчасту вдачу, стривожився й недоброхіть вхопив її за руку (І. Нечуй-Левицький); Але якщо сумна хвилина прийде І сльози самохіть поллються із очей, Тоді поглянь, сестрице, на схід сонця (Леся Українка); Вона злякалась князя й якось несвідомо одступилась од причілка за яблуню (І. Нечуй-Левицький); Виїхавши на шлях, він підсвідомо повернув вбік аеродрому (А. Хорунжий); Сергій позасвідомо виструнчився (В. Козаченко); Так-так, Михайле, жіноче серце чутливіше за наше, твоя Ванда інтуїтивно відчуває біду (Д. Бедзик); — Що таке? — запитав Козаков, інстинктивно шукаючи зброї (О. Гончар); Чи хрестини, чи весілля, чи там яке гуляння, то вже без Петруся не обійдеться. Покладе голову на гармошку, приплющить очі та як уріже "ойру-сміх" — хоч-не-хоч танцюватимеш (Григорій Тютюнник); Вибачайте, мої любі, Нехотя журюся (Т. Шевченко); — Гайда, хлопці, назад! — скрикнув він. Хлопці послухались, але знехотя (Б. Грінченко). — Пор. ненавми́сне.

НЕНАВМИ́СНЕ (НЕНАВМИ́СНО) (не обдумуючи заздалегідь, без попереднього наміру), НЕВМИ́СНЕ (НЕУМИ́СНЕ рідко), НЕВМИ́СНО (НЕУМИ́СНО рідко), НЕНАРО́КОМ, БЕЗ У́МИСЛУ (без таємного й вартого осуду наміру). Макітра мов ненавмисне розстебнув пальто і почав розправляти на шиї шовковий галстук (С. Васильченко); Не займав дівчат нікого, да й на мене щось двічі поглянув, та й то ніби так, нехотя, невмисне (Марко Вовчок); Передаючи йому бідон, ненароком чи навмисне торкнулась (Тоня) рукою його руки (О. Гончар); (Тетяна:) Ох, мені горе! Пропаде Финтик даром, і я без умислу буду виною його смерті... (І. Котляревський). — Пор. випадко́во, мимово́лі.