нудьгувати

ЗАСМУТИ́ТИСЯ (стати смутним, невеселим), ПОСМУТНІ́ТИ, ПОСМУТИ́ТИСЯ, ПОСМУТНІ́ШАТИ, ПОСУМНІ́ТИ, ПОСУМНІ́ШАТИ, ЗАЖУРИ́ТИСЯ, РОЗСУМУВА́ТИСЯ, ПОТЬМА́РИТИСЯ, ЗАПЕЧА́ЛИТИСЯ розм., ОПЕЧА́ЛИТИСЯ розм., ОСМУТИ́ТИСЯ рідко, ОСМУТНІ́ТИ рідко, ЗАДОСА́ДУВАТИ рідко, ПОМАРКОТНІ́ТИ діал.; ПРИСМУТИ́ТИСЯ розм., ПРИТЬМА́РИТИСЯ рідко, ПРИТЬМИ́ТИСЯ діал. (трохи). — Недок.: засму́чуватися, смути́тися, смутні́ти, зажу́рюватися, жури́тися, потьма́рюватися, опеча́люватися, осму́чуватися, притьма́рюватися. Зненацька Софія засмутилась і похилила голову, їй таки жаль звідси їхати (Леся Українка); — Ага... — засоромилася Одарка. І в наступну мить помітно посмутніла, відвернулася (І. Ле); Зажурився Тарас Григорович, і на сторінках його крихітної книжечки з'явилися сумні рядки про те, що не гріє сонце на чужині... (З. Тулуб); Запечалилася знову Горпина, запечалилася, аж зчорніла з журби на виду (Л. Яновська); Батько охмурнів, повісивши голову, а мати, голівоньку схиливши, осмутніла (Марко Вовчок); — Без людей не можна обійтися: оце сьогодні, наприклад, як задосадувала я, самітня (Л. Яновська); Дівчата помаркотніли і похилили головки в землю (Марко Черемшина); Задощило, і фільмування довелось припинити. Ягуар Ягуарович присмутивсь (О. Гончар). — Пор. 1. нудьгува́ти, сумува́ти.

НУДЬГУВА́ТИ (відчувати гнітючий душевний стан від бездіяльності, відсутності розваг, інтересу до навколишнього), НУ́ДИ́ТИСЯ, СКУЧА́ТИ рідше; НИ́ДІТИ, СКНІ́ТИ, МАРУ́ДИТИСЯ розм., ТОМИ́ТИСЯ (знемагаючи від бездіяльності, одноманітності кого-, чого-небудь); ХАНДРИ́ТИ розм., КИ́СНУТИ розм. (перебуваючи в пригніченому стані). Дівчата сиділи в кімнаті з відчиненим вікном і нудьгували (Ю. Яновський); Нудився (Антосьо), марудився, чогось хотілось — і сам не знав чого (А. Свидницький); В цей день (неділю) працювати — від Бога гріх, а від людей — сором. Тож і доводилось скніти в самоті з думами своїми (І. Цюпа); Відчувши в собі неспокій, ..Ольга сумувала, хандрила, не знаходила собі місця (А. Іщук); Терентій поснував по подвір'ї, ..зайшов до хати, щось буркнув Дарині, яка все кисла після смерті дитини (М. Стельмах). — Пор. сумува́ти.

СУМУВА́ТИ (пройматися почуттям суму, журби), ЖУРИ́ТИСЯ, ПЕЧА́ЛИТИСЯ, СМУТИ́ТИСЯ, ТУЖИ́ТИ підсил., ПОБИВА́ТИСЯ підсил., ВБИВА́ТИСЯ (УБИВА́ТИСЯ) підсил., СМУТКУВА́ТИ розм., КРУШИ́ТИСЯ заст., фольк., БАНУВА́ТИ діал., ПЕЧА́ЛУВАТИ діал., ПЕЧА́ЛУВАТИСЯ діал.; НУДЬГУВА́ТИ, СКУЧА́ТИ (за ким-чим, без кого-чого і без додатка — сумувати без когось, чогось). — Не сумуй. Чи що тебе мучить? Скажи відверто: що тобі в нас не так? (О. Гончар); Христя сумувала, журилася, а часом сама гірко плакала (Панас Мирний); Печалиться й печалиться чогось дівчина. Уже б і заміж пора йти, але не виходить, хоч і траплялися добрі люди (М. Стельмах); Це була їхня (старих) звичка: коли одне смутилося, друге обов'язково мусило розважати (Ю. Яновський); Чом тобі хоч вітер не розкаже, Як тужу я й плачу? (А. Кримський); — Ти вже й так змарніла на виду: усе журишся, все смуткуєш та плачеш (І. Нечуй-Левицький); Мами прядуть кужіль та й співають свої дівоцькі співанки, але так сумно, якби банували за молодим віком (В. Стефаник); — Що ж ти, Василино, не нудьгуєш за своєю Комарівкою? — спитав ласкаво панич (І. Нечуй-Левицький). — Пор. засмути́тися, 1. нудьгува́ти.