обида
ОБРА́ЗА (зневажливе висловлювання, негарний вчинок і т. ін., що спрямовані проти кого-небудь і викликають у нього почуття гіркоти, душевного болю), КРИ́ВДА, ЗНЕВА́ГА розм., ОБИ́ДА розм., ВРА́ЗА (УРА́ЗА) заст., ШВА́БА заст.; АФРО́НТ заст. (зроблена публічно). Пекучая ж образа та відчай не потухали в Ліди ув очах (Т. Осьмачка); Олена розплакалася. То не були сльози гіркого жалю чи невигоєної кривди (Ірина Вільде); (Мартіан:) Тепер твоє мовчання не поможе. Ти завдала мені тяжку зневагу (Леся Українка); Обида, що було стала пригасати, заворушилася ще з більшою силою (П. Панч); (Їжак:) Прощавай, Лисичко-сестричко! Відпусти мені всі гріхи, всі урази, якими я тебе вразив (І. Франко); Що значить афронт Леонтовича, я щось не зрозумів з вашого листа (М. Коцюбинський).
Значення в інших словниках
- обида — оби́да іменник жіночого роду образа розм. Орфографічний словник української мови
- обида — Оби́да. Образа. Щоби свій самовільний і безправний поступок якось закрити, подали до суду фальшивий донос на посла Пігуляка о обиду чести (Б., 1895, 16, 1) // порівн. пол. obraza — образа; рос. обида — образа. Українська літературна мова на Буковині
- обида — ОБИ́ДА, и, ж., на кого і без дод., розм. Те саме, що обра́за. Він бачив її завжди тиху, спокійну, добру і вгадував, що причиною того була обида (І. Нечуй-Левицький); Спогади – про останні вечори з нею біля перелазу – викликали тільки обиду на Орину та роздратування (А. Головко). Словник української мови у 20 томах
- обида — ОБИ́ДА, и, ж., на кого і без додатка, розм. Те саме, що обра́за. Він бачив її завжди тиху, спокійну, добру і вгадував, що причиною того була обида (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах