оболоня

ЗАПЛА́ВА (низинна місцевість біля річки, озера, що затоплюється під час весняної повені), ЗАПЛА́В рідше, ЗАПЛА́ВИНА рідше, ПЛА́ВНІ, МОКВА́ діал., МОКЛЯ́К діал., МЛА́КА діал., ЗА́ЙМИЩЕ рідко; ОБОЛО́НЬ, ОБОЛО́НЯ рідше, ОБОЛО́ННЯ рідше (заплавні луки). На кінець літа Дунай вужчає, заплава просихає (М. Чабанівський); Не широка піднебесна стеля, Не глибокий дніпровий заплав. Ворон бачив Остряницю й Хмеля, Над Полтавським боєм кружеляв (А. Малишко); Дніпровські плавні — це цілий край з низовими лісами, з намулистими лугами (О. Гончар); Є над рікою вільшина, а між нею і берегом мокляк. Він тепер підсох або й зовсім висох, то перейдемо без перешкоди (Юліан Опільський); Понад опори розлогих млак виднілися дахи й комини невеликого підгірського містечка (Н. Кобринська); Скінчилася лісосмуга, й путівець круто звернув на оболонь, усуціль повиту несмугастим туманом (В. Логвиненко); Іван став спускатися по крутій стежці, що збігала з греблі до зеленого оболоння над Сяном (Д. Бедзик).

ЛУ́КА (рівна місцевість, вкрита трав'янистою рослинністю), ЛАЗ діал.; ЛУГ, ЛУГО́ВИНА, ЛУЖИ́НА розм. (поросла також кущами); ЦА́РИНКА діал. (невеличка лука при садибі, в лісі); ПРИЛУ́КА (по берегах річок, озер); ОБОЛО́НЬ, ОБОЛО́НЯ (заплавні луки). Хвилин за п'ятнадцять ліс кінчився і попереду розстилалися зелені луки (П. Кочура); — Знаєш, Василю, ще такою косою на моєму лазу ніхто не скуб травичку! — кинув ґазда (І. Чендей); Сула вилася нанизу срібною стрічкою по зелених лугах, по сіножатях (І. Нечуй-Левицький); В поході часто і в бою, на свіжій луговині солдат згада сім'ю свою (М. Рудь); На одшибі стояв один одним Високий дуб; а там, за ним, ..простяглася Лужина шовкова геть-геть... (Укр. поети-романтики); У темняві вечора вирізьблювалися зелені свіжі царинки, вкриті, мов килимом, травичкою (А. Крушельницький); Ще не озвались на прилуці Уранішні перепілки, А косарі уже по ручці Пройшли від шляху до ріки (І. Вирган); На оболоні ходили корови, телята і щипали мокру травицю (Панас Мирний); Веслом озвалась оболоня, Кругами плесо б'є живе (М. Стельмах).

ШИ́БКА (скло в рамі вікна, дверей і т. ін.), ШИ́БА розм., ОБОЛО́НЯ заст., КВАТИ́РА заст., КВАТИ́РКА заст., ОБОЛО́НКА діал.; ВІКНО́ (усе скло в одному вікні). Застукотів по черепичній покрівлі град, задзвенів у шибки (І. Нечуй-Левицький); Шиби у вікнах були розбиті (Л. Первомайський); Глянула Маріяна У вікно в оболоню (пісня); Подивися, моя доню, в вишнюю кватиру (Словник Б. Грінченка); Подивився козак Нечай у нову кватирку (Словник Б. Грінченка); З оболонками вікно В садочок літом одчинялось (Т. Шевченко); В морок дивляться так дико розбиті вікна без вогнів (В. Сосюра).