окликати

КЛИ́КАТИ (голосом, жестом просити наблизитися, обізватися, зайти тощо), ПОКЛИКА́ТИ розм., ЗВА́ТИ розм.; ГУКА́ТИ, НАГУ́КУВАТИ (голосно); ВОЛА́ТИ (голосно, просячи допомоги); МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ (просити підійти, роблячи певні знаки рукою, поглядом тощо); ПІДКЛИКА́ТИ, ПРИКЛИКА́ТИ, ПРИКЛИ́КУВАТИ, ПІДЗИВА́ТИ, ПРИЗИВА́ТИ розм. (жестом, голосом просити або вимагати підійти); ЗАКЛИКА́ТИ, ЗАЗИВА́ТИ розм. (просити кого-небудь зайти кудись, в якесь приміщення); УКЛИКА́ТИ (ВКЛИКА́ТИ) розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) діал. (просити зайти в якесь приміщення, всередину чогось). — Док.: покли́кати, покли́кнути, позва́ти, гукну́ти, гукону́ти підсил. нагука́ти, нагукну́ти, помани́ти, примани́ти, підкли́кати, прикли́кати, підізва́ти, призва́ти, закли́кати, зазва́ти, укли́кати (вкли́кати), узва́ти (взва́ти), увізва́ти (ввізва́ти). Микола кликав вечерять (М. Коцюбинський); Брате милий, брате-соколоньку, Ти покинув сестру-сиротоньку, А я ходжу-покликаю, Як зозуля в темнім гаю: — Ой, вернися з далекого краю! (пісня); Кирило Тур вийшов із хати і почав звати свистом свого коня з гаю (П. Куліш); — А йдіть сюди! — гукає старший хлопчик (М. Коцюбинський); — Я знаю, ти зараз можеш нагукати солдата, але не клопочися даремно, — вони мене не впіймають (В. Кучер); — Хтів тікати з того видовиська. Коли це нагукує пан професор. Пішов (Ю. Яновський); — То чого ж вона ще на поміч волає? (І. Цюпа); Грицько, сівши в однім кінці хати на лавці, манив до себе дитину (Ганна Барвінок); Настя часто бачить її в садах, підкликає і щиро балакає з нею (З. Тулуб); Тут він двох щонайвірніших Слуг до себе прикликає (Леся Українка); Як скінчилась муштра, командир підізвав до себе Івана і на мене кивнув. Підійшов.. і я (О. Стороженко); Мати сина призиває: — Вернись, синку, вернись, синку, Додомоньку — Змию тобі головоньку (пісня); Старий батько З усієї сили З молодицями танцює, Та двір вимітає, Та прихожих, проїзжачих У двір закликає (Т. Шевченко); — Ідіть до царя, вашого батька, та й зазивайте його до мене обідати (О. Стороженко); Вона усе виходила дивитись, вкликала, дожидала — нікого не було цілу ніч (Марко Вовчок); Узивають її в хату, питаю: — Чи підеш, чи ні? (Словник Б. Грінченка). — Пор. 1. оклика́ти.

ОКЛИКА́ТИ (називати когось на ім'я або покликом привертати до себе його увагу), ОКРИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ, НАКЛИКА́ТИ. — Док.: окликнути, окри́кнути, накли́кати. — Блаженко! — окликає Сагайда старшого, й брати зупиняються обидва (О. Гончар); — Ей, Гривку, тобі що таке? — окрикнув його Кіт Мурко (І. Франко); Коли невістка побігла в хату, дід став за нею накликати (Марко Черемшина). — Пор. 1. кли́кати.