окликатися

ВІДЗИВА́ТИСЯ (відповідати на чий-небудь поклик, звертання тощо), ОБЗИВА́ТИСЯ, ОЗИВА́ТИСЯ, ВІДГУ́КУВАТИСЯ, ВІДКЛИКА́ТИСЯ, ОКЛИКА́ТИСЯ розм. — Док.: відізва́тися, обізва́тися, озва́тися, відгукну́тися, відкли́кнутися, окли́кнутися. Він постукав кулаком у двері, але ніхто не відзивався (Григорій Тютюнник); — Ти спиш? — спитала стара. Онисько, хоч і не спав, — не обзивався (Панас Мирний); — Хто є? — гукав Данило, обходячи подвір'я, заглядаючи у вікна. Ніхто не озивався (Ю. Яновський); Фурман потиху гукнув у темряву, і з переднього возу відгукнулося кілька голосів (О. Досвітній); Огиренко Ілька погукав надворі, але він не відкликався (А. Головко); — Чи тут є хто? — відхиляючи двері в курінь, спитався один з товаришів. Звідти не окликався ніхто (Панас Мирний).

ВІДЛУ́НЮВАТИ (про звук — віддаватися луною), ВІДЛУ́НЮВАТИСЯ, ВІДБИВА́ТИСЯ, ВІДДАВА́ТИ, ВІДДАВА́ТИСЯ, ВІДГУ́КУВАТИ, ВІДГУ́КУВАТИСЯ, ВІДЗИВА́ТИСЯ, ВІДКЛИКА́ТИСЯ, ОКЛИКА́ТИСЯ розм. — Док.: відлу́нити, відлу́нитися, відби́тися, відда́ти, відда́тися, відгукну́ти, відгукну́тися, відізва́тися, відкли́кнутися, окли́кнутися. Слово, повторене тисячоусто, В горах і долах відлунює густо (А. Малишко); А над рікою ще довго відлунювалися.. дівочі голоси (С. Чорнобривець); Постріли подвійною луною відбивалися межи гір (О. Досвітній); Вереск флейт, литаврів гуркіт В морі гуком віддає (М. Бажан); В нічній тиші тупіт кінських копит віддавався лунко й виразно (Григорій Тютюнник); Гунява луна.. дерев'яними словами одгукувала з усіх боків чужі слова (С. Васильченко); Говорив увесь час він.. Кожне слово ніби відгукувалось луною в соборі (Ю. Яновський); Він як подасть голос з долини — далеко в горах окликнеться (С. Чорнобривець).

ВІДПОВІДА́ТИ (робити що-небудь у відповідь на чиї-небудь дії, чиєсь почуття тощо), ПЛАТИ́ТИ рідше, ОКЛИКА́ТИСЯ розм. — Док.: відпові́сти́, окли́кнутися. Треба відповідати відвертістю на відвертість (Є. Гуцало); (Жирондист:) За правду треба правдою платити (Леся Українка); Приголомшені ударом артилерії, вони (фашисти) не скоро опам'яталися. Де-не-де стали окликатися ожилими кулеметами (О. Гончар).

ЗАГОВОРИ́ТИ (почати розмову, звертаючись до когось), ЗАБАЛА́КАТИ розм., ЗАГОМОНІ́ТИ розм., ЗАМО́ВИТИ заст. рідко; ОБІЗВА́ТИСЯ, ОКЛИ́КНУТИСЯ розм. (звернутися з розмовою, запитанням і т. ін.). — Недок.: загово́рювати, забала́кувати, замовля́ти, обзива́тися, оклика́тися. Князь Костянтин заговорював до Єремії, але молодий хлопець, обізвавшись до його одним словом і то з неохотою, знов мовчав (І. Нечуй-Левицький); — Ходім! ходім! — замовлять усі разом та й підуть (до Чіпки) (Панас Мирний); От люди вироїлися з церкви, ідуть, гудуть, інші до його обзиваються, питають, чого він такий смутний (Марко Вовчок); Схаменувся (Палінур). І до Нептуна окликнувся: "А що ти робиш, пан Нептун!" (І. Котляревський).

ЗВЕРТА́ТИСЯ (спрямовувати свої слова, свою мову до кого-небудь), ОБЗИВА́ТИСЯ (ОЗИВА́ТИСЯ), ОКЛИКА́ТИСЯ, УДАВА́ТИСЯ, АПЕЛЮВА́ТИ, АДРЕСУВА́ТИСЯ заст., УДАРЯ́ТИСЯ (ВДАРЯ́ТИСЯ) розм., заст., ОБЕРТА́ТИСЯ рідко. — Док.: зверну́тися, обізва́тися (озва́тися), окли́кнутися, уда́тися, апелюва́ти, адресува́тися, уда́ритися (вда́ритися), оберну́тися. Терпіння зраджувало стару, але вона не виказувала цього і спокійно звернулася до Юлі: — Візьми, дитино, відерце та принеси мені води (Григорій Тютюнник); — Нічим не проймеш! — апелюють жінки вже до мене (О. Довженко); Васька, до якого адресувався бригадир, щось вигукнув (П. Панч); З цим проханням ударяємося і до вельмишановного Марка Лукича (Панас Мирний).