окликатися

ОКЛИКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОКЛИ́КНУТИСЯ, нуся, нешся, док., розм.

1. Відповідати на поклик, звертання; відзиватися, відгукуватися.

– Чи тут є хто? – відхиляючи двері в курінь, спитався один з товариства. Звідти не окликався ніхто (Панас Мирний);

// перен. Відповідати на певну дію тією самою або іншою дією.

Приголомшені ударом артилерії, вони [фашисти] не скоро опам'яталися. Де-не-де стали окликатися ожилими кулеметами (О. Гончар);

// Подавати голос, обзиватися.

– Наострю слух твій, щоб, як окликнуся, Ти чув мій голос, наче грім у хмар (І. Франко);

// Давати знати, нагадувати про себе чим-небудь.

Не стріляти він не міг – він мусив стріляти .. і тільки пострілами міг він окликнутись до живих, дати їм знати про себе, що він є, існує, живе (О. Гончар).

2. до кого. Говорити, звертатися до кого-небудь.

Наперед сей [Палінур] схаменувся І до Нептуна окликнувся: “А що ти робиш, пан Нептун!” (І. Котляревський).

3. Звучати луною; відлунюватися.

І не розходилась та пісня по світу, не окликалася луною в лузі, як соловейкова; а, як важкий камінь, налягала на душу (Панас Мирний);

На лісозаводі протяжно гудів гудок: гу-у... і розкотисто окликався в горах: ов-ов! (С. Чорнобривець).