опона

ЗАВІ́СА (полотнище, що закриває або відгороджує що-небудь), ЗАПО́НА, ЗАСЛО́НА, ЗАПИНА́ЛО, ПО́ЛОГ, ЗАПИ́НА діал., ОСЛО́НА діал., ПОЛІ́Г рідко, ОПО́НА рідко. Єремія одкинув завісу в другу половину намету, увійшов туди і впав на постіль (І. Нечуй-Левицький); В тій хвилі відкрилася запона намета (намету), і швидким кроком увійшла.. Мирослава (І. Франко); Вікно було заперте й заслонене, та все-таки крізь заслону видно було, що в покою світиться (І. Франко); Рано вдосвіта Тамара відкинула маскувальне запинало і побачила за вікном сніг (А. Хижняк); Одним стрибком підскочив (Сидорчук) до пологу, яким запинався запічок, і шарпнув його вбік (Ю. Бедзик); Тужно вила хуртовина, Розвівалася запина пурпурова на вікні (переклад П. Грабовського); В одкинутий поліг намету ввірвався вітер (Н. Рибак); Усі стіни (будинку) оббиті дорогими узористими килимами, привезеними з Італії, на вікнах та дверях — опони та занавіси (Юліан Опільський). — Пор. занаві́ска.

ПОКРИВА́ЛО (шматок тканини, шкіри тощо, яким покривають когось, щось), ПО́КРИВ, ПОКРИ́ВКА рідше, НАКИ́ДКА, УКРИВА́ЛО (ВКРИВА́ЛО), НАКРИВА́ЛО рідше, ГАБА́ поет., ПОКРО́В заст., ПОКРІВЕЦЬ заст., ОПО́НА заст.; ВЕРЕ́ТА, РЯДНО́, РЯДНИ́НА (з цупкої або домотканої тканини); ЛІ́ЖНИК (домоткане, звич. вовняне); КОЦ (КОЦЬ рідше) розм. (грубе однотонне вовняне покривало на ліжко); ПОЛА́ВОЧНИК заст. (для лави, ослона тощо); ПЛА́ХТА, ПЛАХТИ́НА (з картатої декоративної тканини); РАНТУ́Х діал. (легкий жіночий одяг, яким покривають голову і плечі). Ліжко стояло незаймане, застелене коштовним покривалом (А. Шиян); При березі гори в жалобі, снігами лямовані хмари всі чорні, мов покрив на гробі, під ними узгір'я, як мари... (Леся Українка); То був невисокий, обідраний дощенту чоловічок. Замість корзна мав на собі якусь луб'яну покривку (П. Загребельний); Вона вишила йому гарненьку накидку на стіл (переклад С. Масляка); Єремія знов упав на ліжко й закутався укривалом з головою (І. Нечуй-Левицький); Лиця ченців зсохлись на корінець, потемніли, такими ж були й руки, виставлені з-під накривала (П. Панч); І, як в синьому небі півночі Заколихані вітром зірки, Під габою горять твої очі, — Ті ж жарини огнисті й палкі (Я. Щоголів); Легке прозорчасте одіння майже не ховало її тендітного тіла, тільки од пояса до ніг вкривав її тоненький білий покров (переклад М. Лукаша); Юлка присіла до чоловіка, загорнула йому коліна покрівцем (М. Томчаній); Панни заслонили опонами та килимами піч (І. Нечуй-Левицький); Відпочиваючи, я примостився горизнак на дерев'яному тапчані, застеленому барвистою веретою (Є. Гуцало); Послала їм долівку ряднами, А собі у голови — кужіль (Б. Олійник); (Бабуся:) Поспішайте, посуд мийте, Гарно вимажіть долівку, Стіл рядниною накрийте (О. Олесь); В коморі, на м'яких ліжниках, витягнувшися, лежала Катерина (Г. Хоткевич); Ярема і Кемпер їхали в одних санях. Лежали на сіні, вкритім теплим гуцульським коцом (П. Загребельний); Уздовж стін лави, покриті полавочниками з червоного сукна (Б. Грінченко); Зелено-червоними плахтами стільчики повкривані (П. Куліш); Позирнув (Гриць) на ту грушу, що, буйна та розкішна, закривала мов плахтиною Настусину хату (Ганна Барвінок); Уся в рантухах та в намистах золотих (Ю. Федькович). — Пор. ко́вдра.

ПОПО́НА (покривало, перев. повстяне, для захисту коней та ін. свійських тварин від холоду, дощу тощо), ОПО́НА рідше, ПАПОЛО́МА заст. Високий Марко Крутояр турботливо накрив зверху попоною коня (А. Шиян); Розкинувшись на землі, поклавши під голови сідла, а під себе опони, лежала, спочивала дружина князя (С. Скляренко); Гуляй собі, вірний коню, А ви, мої діти, У зелену паполому Коня одягніте (С. Руданський).