осісти

ЗАХО́ДИТИ (про небесні світила — спускатися за лінію обрію), ЗАКО́ЧУВАТИСЯ, СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ХОВА́ТИСЯ, ЗАПАДА́ТИ розм. — Док.: зайти́, закоти́тися, сі́сти, осі́сти, схова́тися, запа́сти. Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить (Т. Шевченко); Сидів він суворий і тихий, дивився на сонце, що закочувалось за дахи боярських будинків (С. Скляренко); Тихе сонце сідає над рудими черепичними дахами низьких будиночків, заллявши вулицю й засмучені клени сумирним світлом (Є. Гуцало); За морем сонце осіда, Затьмарене, руде (М. Нагнибіда); І хочеться знати, куди падає сонце, кортить дійти рівним степом до краю землі (Ю. Яновський); За гори вже сонце ховалось (М. Рильський); Сонце западало, у повітрі робилося свіжіше; роса виступала на траві, де пройшла вечірня тінь (Панас Мирний).

ЛЯГА́ТИ (про світло, тінь, сніг і т. ін. — розповсюджуючись по якій-небудь поверхні, покривати її собою), ПА́ДАТИ, УСТЕЛЯ́ТИСЯ (ВСТЕЛЯ́ТИСЯ), УСТЕ́ЛЮВАТИСЯ (ВСТЕ́ЛЮВАТИСЯ), ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ВІДКИДА́ТИСЯ розм.; СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ (про росу, туман, пил і т. ін.); ОПУСКА́ТИСЯ (про темряву й т. ін. — охоплювати, окутувати собою що-небудь); ПРИПАДА́ТИ, ПОЛЯГА́ТИ, РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ, РОЗПЛА́ТУВАТИСЯ рідше (про дим і т. ін. — стелитися низько над землею). — Док.: лягти́, устели́тися (встели́тися), простягти́ся, простягну́тися, відки́нутися, сі́сти, осі́сти, опусти́тися, припа́сти, полягти́, розпласта́тися, розплата́тися. Яскраве сонячне проміння лягає на підлогу (І. Кочерга); Сині тіні лягають на землю (Н. Рибак); Він (сніг) лягав товстим шаром на покрівлі будинків (П. Загребельний); Бігає (художник) по кімнаті, ..все обмірковує, куди найбільше падає світло (О. Донченко); Земна тінь від осокорів падала на сорочки, .. на понурі обличчя (Григорій Тютюнник); — Коли вже на цвіт падає погожа роса, я до схід сонця буджу бджолу на роботу (М. Стельмах); Шлях устелявся шаром тонкого пороху (І. Ле); Світло місяця лилося вікном, устелюючись срібними, матовими пасмами на помості (О. Кобилянська); Вже довге проміння вечора простяглося по кімнаті (Ю. Яновський); Холодні роси сідають йому на постоли (М. Коцюбинський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На землю осідав важкий, густий туман (О. Десняк); Вечір опускався за вікнами кабінету (В. Собко); Дим з папіроси вився і припадав до землі (Ю. Яновський); По Чернечій балці густий туман поліг (І. Ле); Важкий дим чорним крилом розпластався над заставою (Ю. Збанацький); На долинці.. піднімався на лапи туман і ..м'яко розплатувався над землею (М. Стельмах). — Пор. 1. стели́тися.

НАСТА́ТИ (про час, пору, явище, подію тощо — розпочатися), НАСТУПИ́ТИ, ПРИЙТИ́, ПОСТА́ТИ рідше, СТА́ТИ розм., ГРЯСТИ́ ужив. у майбутньому часі та в наказовому способі, заст., уроч., поет., ЗАСТУПИ́ТИ розм.; НАСТИ́ГНУТИ (НАСТИ́ГТИ), НАСПІ́ТИ, ПІДОСПІ́ТИ розм., ПОСПІ́ТИ розм., ПРИСПІ́ТИ розм., ПРИСТИ́ГНУТИ (ПРИСТИ́ГТИ) розм., НАХОПИ́ТИСЯ розм. (розпочатися, поступово наблизившись); ПІДСКО́ЧИТИ розм. (раптово, несподівано); НАХЛИ́НУТИ розм. (раптово й швидко); ПРИЛЕТІ́ТИ поет., ПРИЛИ́НУТИ поет. (про щось бажане, приємне); НАРОДИ́ТИСЯ поет., ПІДНЯ́ТИСЯ (ПІДІЙНЯ́ТИСЯ) поет. (про світанок, ранок, день і т. ін.); СПА́СТИ, СПУСТИ́ТИСЯ, ЛЯГТИ́, ОСІ́СТИ, НАПЛИСТИ́ (НАПЛИВТИ́), НАПЛИ́НУТИ (про вечір, ніч, сутінки); ДІЙТИ́ до кого-чого і без додатка (про настання чогось у якійсь черзі, послідовності). — Недок.: настава́ти, наступа́ти, прихо́дити, постава́ти, заступа́ти, настига́ти, наспіва́ти, поспіва́ти, приспіва́ти, нахопля́тися, приліта́ти, наро́джуватися, підніма́тися (підійма́тися), спада́ти, спуска́тися, ляга́ти, осіда́ти, наплива́ти, дохо́дити. Настала Пилипівка. Почалася зима (І. Нечуй-Левицький); Тихо в полі, гай темніє, Наступає літній вечір (Леся Українка); Все має пору, для всього приходить свій час (М. Коцюбинський); Ми не помічаємо, як закотився десь за дерева і гори місяць і постало світання (Л. Смілянський); Настала косовиця. За отамана ходить (Чіпка)!.. Стали жнива — й серпом як косою (Панас Мирний); І день гряде, настане час — Народ з судьбою вийде з бою (М. Нагнибіда); Весна тільки-тільки заступила, а вже так тепло надворі (Л. Яновська); Наливаються хліба, а там, і озирнутись не встигнеш, настигнуть жнива (О. Донченко); Тимчасом наспіла потреба виїхати в Київ в справі (І. Сенченко); Якраз підоспіла неділя і була нагода одягтися парадно (П. Козланюк); Тільки з городиною впораєшся — засріблиться коса на лузі, далі жнива поспівають (М. Стельмах); Та ото приспіло літо; Хліб поріс, прийшли жнива; Йде отаман по домівках, Жати хліба зазива (Я. Щоголів); Минулося наше літечко, перейшли літа молоді, пристиг час у велику дорогу на той світ знаряджатися (Л. Яновська); Молодого віку робиш-робиш, а сам в убожестві.. — і таконьки старість нахопиться... (Марко Вовчок); — Дотягну до осені, а там подамся на шахти або на заводи.. А там армія підскочить (Григорій Тютюнник); Крізь блокаду зими Прилетіла весна (Леся Українка); Зіллються і небо, і поле, і прилине вечірняя мить (В. Сосюра); Далеко за Дніпром на обрії народився світанок (В. Собко); Тихесенький вечір На землю спадає (В. Самійленко); Вже в тюрмі і то краще, можна було хоч пройтися по камері, а коли дійде черга, лягти на нарах і простягти ноги, хоч трохи спочити (А. Хижняк). — Пор. 3. наближа́тися.

ОБВИСА́ТИ (відтягуючись, втрачаючи пружність, відвисати — про частини тіла, шкіру, взагалі про тіло), ЗВИСА́ТИ, ОПУСКА́ТИСЯ, ОСІДА́ТИ. — Док.: обви́снути, зви́снути, опусти́тися, осі́сти, осу́нутися. Обличчя його було жовте й виснажене, під очима обвисали набряклі мішки (В. Кучер); Шкіра на його брезклому обличчі обвисла (Є. Гуцало); На комір сірого кітеля звисає підборіддя (А. Хижняк); Коло мене стояв якийсь чорний панок.., ще недавно, видимо, гладкий. Жовті мішки під очима і на щоках звисали (М. Коцюбинський); Як поблід і схуд хлопець, та й круті плечі його наче осіли (М. Стельмах); Колись широкі плечі тепер якось повисли й осунулися (Д. Мордовець).

ОСІДА́ТИ на кого-що, на кому-чому і без додатка (про сніг, пил і т. ін. — лягати на поверхню чого-небудь), СІДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, НАСІДА́ТИ, УЛЯГА́ТИСЯ (ВЛЯГА́ТИСЯ), ВИПАДА́ТИ (про росу). — Док.: осі́сти, сі́сти, опа́сти, опусти́тися, спа́сти, насі́сти, улягти́ся (влягти́ся), ви́пасти. Посідали, слухаємо: справді, тупотять коні; підковані, багато. А не видно було нічого — стемніло, та й мряка стала осідати (М. Грушевський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На обрії сніжок, мов килим, опада (А. Малишко); Ось на цей зруб пелюстками ромашки опускається метелиця (М. Стельмах); На майдані пил спадає, Замовкає річ... Вечір. Ніч (П. Тичина); Курява дороги насіла на них (жінок) густою верствою (І. Франко); Курява на вулицях вляглась (І. Нечуй-Левицький); Повітря було наскрізь сухе, не випадала навіть роса (О. Гончар).

ОСІДА́ТИ (переміщатися вниз під дією ваги, ущільнення і т. ін.), ОСУВА́ТИСЯ, СІДА́ТИ, УСІДА́ТИСЯ (ВСІДА́ТИСЯ) розм., ЗЛЯГА́ТИ розм., НАДСІДА́ТИ розм., ВРОСТА́ТИ (УРОСТА́ТИ) розм.; ВГРУЗА́ТИ (УГРУЗАТИ) розм. (про будівлю); ПРОГРУЗА́ТИ (переміщатися вниз, утворюючи заглибину). — Док.: осі́сти, осу́нутися, сі́сти, усісти, усі́стися (всі́стися), злягти́, надсі́сти, врости́ (урости), вгру́знути (угру́знути), вгру́зти (угру́зти), прогру́знути, прогру́зти рідше. Хата осіла й трохи перехнябилась набік, на причілок (І. Нечуй-Левицький); Саме в горішніх некріплених уступах покрівля помітно осувалася, кілька стояків тріснуло, розщепилося (І. Волошин); В стіжку, сідаючи, тихо шелестіло сіно (С. Чорнобривець); Як цар побачив, що бракує багато грошей, поскаржився цариці. — Як се може бути? Чи наші гроші усілися, чи хтось їх краде? (казка); 1073 року почали мурувати Успенську церкву Печерського монастиря, а закінчили її, ймовірно, 1078-го, після чого вичікували років зо три, доки добре всядуться стіни (з журналу); Покрівля, правда, старувата, злягла, зеленим мохом узялася (І. Цюпа); Гора надсіла і хату завалила (Словник Б. Грінченка); Стара церква вже вросла в землю; Стеля повагом осідає ще нижче. Тепер вона вгрузає своїм горбом у темряву (І. Микитенко); Сніг легко прогрузав і не скрипів під ногами (І. Ле і О. Левада).

ОПУСКА́ТИСЯ (переміщуватися нижче, донизу), ЗНИ́ЖУВАТИСЯ, ЗНИЖА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ, ОСУВА́ТИСЯ, ОПАДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ПРИПАДА́ТИ, ХЛЯ́НУТИ розм., ХЛЯ́ТИ розм., рідко; ПОНИКА́ТИ (перев. про голову); ПРОВА́ЛЮВАТИСЯ, ПІРНА́ТИ (про судно, літак і т. ін., що рухається — переміщатися різко вниз); ПЛАНЕРУВА́ТИ (про планери, літаки, птахів — переміщатися вниз повільно, плавно). — Док.: опусти́тися, зни́зитися, спусти́тися, осу́нутися, опа́сти, осі́сти, упа́сти (впа́сти), припа́сти, пони́кнути, провали́тися, пірну́ти, спланерува́ти. Я бачу, як камінець опускається щораз нижче й нижче в глибінь моря (Ю. Яновський); Описавши велике коло над морем, чайка почала повільно знижуватись (Ю. Збанацький); Хмари спускались над горами все нижче та нижче (І. Нечуй-Левицький); Дем'ян осувається грудьми вниз (Ю. Смолич); Котовський заходив у море по коліна в найдужчий.. шторм — і хвилі опадали (Ю. Смолич); Ось сонце ще більше осіло (Панас Мирний); Руки падають, і він мовчить, безсилий (М. Рильський); Маковейчик припадає майже до землі (О. Гончар); А він лиш хляв на мене, як той явір підтятий (Словник Б. Грінченка); Коли часом у важкій задумі моя поникне голова, легенький стук у вікно чи в двері потоки мрій перерива (І. Франко); Виринав (баркас).., щоб знову провалитися потім у водяну пучину (А. Шиян); Літак.. круто пірнув до землі (І. Ле); Поранений (чирок) спланерував в очерет (Ю. Мушкетик).

ОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (про думки, почуття, настрій, стан — повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИ ким, ЗАВОЛОДІВА́ТИ ким, ОПАНО́ВУВАТИ кого, що, ким, чим, ОБХО́ПЛЮВАТИ кого, що, ОБІЙМА́ТИ кого, що, ОБНІМА́ТИ кого, що, ПЕРЕЙМА́ТИ кого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИ кого, БРА́ТИ кого і без додатка, ЗАБИРА́ТИ кого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ (СПОВНЯ́ТИ) кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ (НАПОВНЯ́ТИ) кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ (ЗАПОВНЯ́ТИ) що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИ кого, ОСІДА́ТИ кого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ (ЗАПОЛОНЯ́ТИ) кого, що, ПОЛОНИ́ТИ кого, що, НАЛЯГА́ТИ на кого-що, ОБСТУПА́ТИ кого, що, ОБСТАВА́ТИ кого, що, ОКРИВА́ТИ кого, що, ПОСІДА́ТИ кого, що, ОБСІДА́ТИ кого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИ кого, що, розм., НАСІДА́ТИ на кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИ на кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯ на кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИ на кого-що, розм., НАПОВЗА́ТИ на кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття — гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ (ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ) кого, що, РОЗПИРА́ТИ кого, що, РОЗПИНА́ТИ кого, що (про почуття, переживання — виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИ на кого, НАПЛИВА́ТИ на кого-що, НАРИНА́ТИ на кого і без додатка, НАХО́ДИТИ на кого, розм., НАПАДА́ТИ на кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИ кого, ПОНІМА́ТИ кого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯ на кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИ до кого-чого, розм., ОШИБА́ТИ кого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан — раптово з'являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИ кого, що, ОБВІВА́ТИ (ОБВІ́ЮВАТИ) кого (про настрій, відчуття — раптово виникати під впливом чого-небудь); ПРОНИ́ЗУВАТИ кого, що, розм., ПРОЙМА́ТИ кого, що, розм., ПРОБИРА́ТИ кого, ПРОХО́ПЛЮВАТИ кого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ (ОГОРТА́ТИ) кого, що, ОПОВИВА́ТИ кого, що, ОБВИВА́ТИ кого, що, ОБКУ́ТУВАТИ (ОКУ́ТУВАТИ) кого, що, ПОВИВА́ТИ кого, СПОВИВА́ТИ кого, ОБВОЛІКА́ТИ кого, що (про почуття, фізичний стан — поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИ кого, СКОРЯ́ТИ кого, ЗМАГА́ТИ кого, розм. (перев. про фізичний стан). — Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти (узя́ти), забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп'ясти (розіп'я́сти́), налеті́ти, нали́нути, наплисти́ (напливти́), напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти (огорну́ти), опови́ти, обви́ти, обку́тати (оку́тати), пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір'я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); (Тетяна:) Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання — воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі — не то сон, не то дрімота — сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам'яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).

ПРИСІДА́ТИ (згинаючи ноги в колінах, більше чи менше опускати корпус), ОСІДА́ТИ, ПРИХИЛЯ́ТИСЯ рідше, ПРИСА́ДЖУВАТИСЯ діал. — Док.: присі́сти, осі́сти, прихили́тися. Парубок приходить до сушарні, присідає біля промитого дощами вугілля (М. Стельмах); Маланці забиває дух!.. Не спускаючи очей з вишневого села, тихо осідає вона на коліна (В. Бабляк); Кулі сичали над головами переляканих на смерть людей, що, ридаючи, прихилялися до землі, падали на землю (П. Колесник); На двох жердках, злегка присаджуючись до землі, несуть хлопці цілу копицю сіна (М. Стельмах).

СЕЛИ́ТИСЯ (влаштовуватися жити — на незаселеному місці, в населеному пункті, в помешканні), ОСЕЛЯ́ТИСЯ, ОСЕ́ЛЮВАТИСЯ, ПОСЕЛЯ́ТИСЯ, ПРИМІЩА́ТИСЯ, ПРИМІ́ЩУВАТИСЯ, ПРИТУЛЯ́ТИСЯ (ПРИТУЛЮВАТИСЯ) розм., ПРИХИЛЯ́ТИСЯ розм.; ОСІДА́ТИ, ОСІДА́ТИСЯ розм., РОЗСІДА́ТИСЯ розм., ОСА́ДЖУВАТИСЯ рідше (обирати постійне місце проживання); ПІДСЕЛЯ́ТИСЯ, ПІДСЕ́ЛЮВАТИСЯ (селитися близько до когось або разом з кимсь); ПОМІЩА́ТИСЯ, РОЗМІЩА́ТИСЯ, РОЗМІ́ЩУВАТИСЯ (займати якесь приміщення під житло). — Док.: осели́тися, посели́тися, примісти́тися, притули́тися, прихили́тися, осі́сти, осі́стися, розсі́стися, осади́тися, підсели́тися, помісти́тися, розмісти́тися. Пішли, щоб землю озирать, Де їм показано селитись (І. Котляревський); — Я думаю оселитись аж за Дніпром в Лубнах (І. Нечуй-Левицький); Як оселяться у своїй хаті.., то всі примхи та вигадки де й подінуться (Л. Яновська); Вони поселилися в двох різних половинах хати (П. Загребельний); Рухаючись цілими ордами, вони (народи Сходу) осідали поблизу Дніпра (Г. Коцюба); Після розгону Січі Яновський безвиїзно осів у своєму зимовнику (С. Добровольський); Я, як бачите, кинув Вінницю і осівсь на якийсь час в Лопатинцях (М. Коцюбинський).

СІДА́ТИ (займати місце на якомусь сидінні, на землі тощо), САДОВИ́ТИСЯ розм., УСІДА́ТИ (ВСІДА́ТИ) діал.; ОПУСКА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯ рідше (на щось низьке, на землю); УСА́ДЖУВАТИСЯ (ВСА́ДЖУВАТИСЯ), УСІДА́ТИСЯ (ВСІДА́ТИСЯ) розм. (зручно влаштовуючись); ПРИСІДА́ТИ (ненадовго); ОСІДА́ТИ (повільно, важко); ПА́ДАТИ, ПЛЮ́ХАТИСЯ розм. (швидко або незграбно); ПІДСА́ДЖУВАТИСЯ (до когось, на щось). — Док.: сі́сти, усі́сти (всі́сти), опусти́тися, спусти́тися, усадови́тися (всадови́тися), усі́стися (всі́стися), присі́сти, осі́сти, упа́сти (впа́сти), плю́хнутися, підсі́сти. — Сідайте ж! — показала вона рукою на стілець. Бичковський сів (І. Нечуй-Левицький); Заграй востаннє на сопілку І на коня скоріш сідай (В. Сосюра); (Прохор:) Милості просимо садовитися. (Сільський староста:) Можна і сісти (М. Кропивницький); Важко опускається звіровод на лаву (О. Довженко); Єнченко запалив цигарку і в задумі опустився на стілець (П. Автомонов); Балабуха.. несміливо опустився на стілець (І. Нечуй-Левицький); Одного дня Зогак усадовився На троні, зробленім з кісток слонових (А. Кримський); Андрійко всаджувався на стільці,.. клав собі на коліна якусь товсту книжку (Ю. Бедзик); — Доня не зрозуміла батька.. — сказав він, усідаючись біля ложа (Д. Міщенко); Тетяна Василівна ждала, доки вони всядуться (П. Загребельний); Юрко плюхається поряд з Вітькою на призьбу (О. Сизоненко).

УКРИВА́ТИ (ВКРИВА́ТИ) (про велику кількість кого-, чого-небудь — з'являючись десь або рухаючись в одне місце, скупчуючись, щільно розміщатися на чомусь, навколо когось, чогось), ПОКРИВА́ТИ, ОБСІДА́ТИ (ОСІДА́ТИ рідше), ОБСИПА́ТИ, УСИПА́ТИ (ВСИПА́ТИ), ОБЛІ́ПЛЮВАТИ, ОБЛИПА́ТИ, ОПАДАТИ, ОБСІВА́ТИ, ОБСІ́ЮВАТИ. — Док.: укри́ти (вкри́ти), покри́ти, обсі́сти (осі́сти), обси́пати, уси́пати (вси́пати), обліпи́ти, обли́пнути, обсі́яти. — Люди весь плац укрили. Куди не поглянь — старі або малі (М. Стельмах); Мирні зорі все покрили небо (І. Гончаренко); Діти повилазили на тин і обсіли його, неначе горобці (І. Нечуй-Левицький); До мене й муха не пристає, а вас так і обсипають (М. Номис); Всипали двір голодуючі люди (П. Грабовський); Бджоли обліплювали роями її (гречки) цвіти (Лесь Мартович); Денце макітри облипли мухи, наче насіли на щось солодке (М. Коцюбинський); Юрмилися навколо козаки, облипали кобзаря (З. Тулуб).