отягатися

ВАГА́ТИСЯ (виявляти нерішучість у вирішенні чого-небудь), РОЗДУ́МУВАТИ, СУМНІВА́ТИСЯ, ХИТА́ТИСЯ, М'Я́ТИСЯ розм., ТЕ́РТИСЯ (ТА М'Я́ТИСЯ) розм., МУ́ЛЯТИСЯ розм., МУ́ЛИТИСЯ розм. рідше, ВАГУВА́ТИСЯ діал., ВАРУВА́ТИСЯ діал., ВО́МПИТИ (ВО́НПИТИ) діал., ОТЯГА́ТИСЯ діал., ОТЯ́ГУВАТИСЯ діал. Тепер Соломія вагалась, у якому напрямку йти (М. Коцюбинський); Не роздумуючи довго, скочила (Маруся) вниз з високої скельки (Г. Хоткевич); Скорбне серце моє Потішаєте ви (думи)!.. Де хитається ще, Сумнівається ще Ум (І. Франко); Він усе чогось м'явся, видимо, бажаючи щось сказати, та не насмілюючись (Б. Грінченко); Довго він терся та м'явся, поки зважився сказати про своє лихо... (Панас Мирний); Жінки виважують окрайчики на долонях, муляються (Григорій Тютюнник); — Що ж вам про неї (героїню) розповісти? — мулився голова, видно, не знаючи, що саме треба від нього оцьому лисому суб'єктові (О. Гончар); Вона не вагується показати перед всіма людьми свою любов (Марко Вовчок); А вона все варується мені сказати, тільки гляне та зчервоніє (Марко Вовчок); Не вонпив старий Шрам, що син його Петро укладе Тура (П. Куліш); Твої очі говорять мені, що бажання щастя.. не вигасло в твоїй душі. Так чого ж отягатися? (І. Франко).

ВІДСТАВА́ТИ (йдучи, їдучи і т. ін., опинятися позаду когось, чогось), ЛИША́ТИСЯ перев. із сл. позаду, ОТЯГА́ТИСЯ (ОТЯ́ГУВАТИСЯ) діал.; ВІДБИВА́ТИСЯ, ВІДХО́ДИТИ, ВІДРИВА́ТИСЯ (втрачати при цьому зв'язок з кимсь); ПРИСТАВА́ТИ (стомившись). — Док.: відста́ти, лиши́тися, відби́тися, відійти́, відірва́тися, приста́ти. Ішов він, як здавалось йому, дуже поволі, але ті, кого він супроводжував, відставали (А. Шиян); Рушили на схід, мов хмара, Що свій висипала град; Лиш Кончак мов отягався, Якось позаду лишався, Мовби з милим чим прощався (І. Франко); — Вночі у нас зброймайстер відбився в горах (О. Гончар); Данилова дружина мчала все далі й далі. Вона відірвалася від війська (А. Хижняк); Дуже-таки потомились, бідолахи; деякі вже й приставати стали (О. Стороженко).

УПИРА́ТИСЯ (ВПИРА́ТИСЯ) (виявляти упертість, уперто не робити чогось, наполягати на своєму), ОПИРА́ТИСЯ, ОПИНА́ТИСЯ, ЗАТИНА́ТИСЯ, ПРУЧА́ТИСЯ, НОРОВИ́ТИСЯ розм., КОМИЗИТИСЯ розм., ЄРЕПЕ́НИТИСЯ розм., КОРО́ДИ́ТИСЯ розм., ЛАМА́ТИСЯ розм., КОЦЮ́БИТИСЯ фам., ОТЯГА́ТИСЯ (ОТЯ́ГУВАТИСЯ) діал., БАСКАЛИ́ЧИТИСЯ діал., КОБЕНИ́ТИСЯ діал. — Док.: упе́ртися (впе́ртися), опе́ртися, затя́тися, затнутися, знорови́тися, закомизитися, заєрепе́нитися, забаскали́читися, наповра́титися діал. Асик упирався, як залиганий бичок, але йшов слідом (Ю. Збанацький); Стефан здвигав раменами, перечив мовчки головою, опирався спокусі (С. Ковалів); Ще й комизиться! Ще й опинається! (І. Нечуй-Левицький); Уляна затялася, що не поїде без Катрі (В. Кучер); — Це твоя кімната. Перевозь і родину, — мовила Груня. — І не пручайся (Я. Баш); — От і не відчеплюся, ніяк не відчеплюся, — нахабніє голос Гервасія. — Чого ще тобі комизитись? (М. Стельмах); — Ти не єрепенься, хлопче! Ми з тобою, здається, з першого дня умовились: слухати мене, як батька (І. Цюпа); (Тетяна:) Та нуте лиш перестаньте кородиться; випийте кубочок меду (І. Котляревський); — Ну-ну, чого б я ото коцюбився? (Ю. Шовкопляс); — Ні, йдіть ви, куме Семене, — отягався Сафат,.. бо боявся бога Стрибога (Ю. Мартич); — То ти вже приходь, Прохоровичу, перестань ото кобениться (І. Ле); — Як не збивав (бабу — їхати до сестри) — нічого не вийшло. Наповратилась, і хоч ти їй що (С. Олійник).