1. Словник синонімів української мови

очіпок

ОЧІ́ПОК (старовинний головний убір заміжньої жінки), ЧЕПЕ́ЦЬ, ЧІПЕ́ЦЬ, ЧІПО́К розм., КИ́ЧКА діал.; ЧУ́ШКА діал. (різновид цього убору); КОРА́БЛИК (з піднятою передньою і задньою частинами). — І мати моя носила очіпок на голові, і я зав'язуватимусь в чушку вже й до смерті (І. Нечуй-Левицький); Чужій жінці чепець везу, а своїй забув-єм (коломийка); Підстаркувата пані.. у рожевому чіпці, з скельцями на очах, що блиснули на сонці, підійшла до вікна (Л. Юхвід); Вийшла матушка, ще молода на взір, чорнява, в білому простенькому чіпкові (І. Нечуй-Левицький); З-під кички пробивалося два пасма волосся (М. Стельмах); Поважно виходили молодиці з корабликом на голові,.. взявшись у боки, виступали поодинці й вибивали гопака (О. Полторацький).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. очіпок — очі́пок іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. очіпок — (кухарський) ковпак. Словник синонімів Караванського
  3. очіпок — [оуч’іпок] -пка, м. (на) -пку, мн. -пкие, -пк'іў Орфоепічний словник української мови
  4. очіпок — -пка, ч. 1》 Старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки (часто з поздовжнім розрізом ззаду), що його зашнуровують, стягуючи сховане під ним волосся. 2》 рідко. Те саме, що ковпак 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. очіпок — ОЧІ́ПОК, пка, ч. 1. Старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки, часто з поздовжнім шнурованим розрізом ззаду, під яким ховають волосся. Через намітку [на голові] блищав парчевий очіпок з здоровими золотими й червоними квітками (І. Словник української мови у 20 томах
  6. очіпок — Укр. старовинний жіночий убір, поверх якого пов'язували хустку; з бавовняної, шовкової, вовняної, іноді мереживної тканини; заміжні селянки постійно носили о.; навмисно скинути з жінки о. — опростоволосити її — тяжка образа. Універсальний словник-енциклопедія
  7. очіпок — Очі́пок, -пка, в -пку; -пки, -пків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. очіпок — ОЧІ́ПОК, пка, ч. 1. Старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки, часто з поздовжнім розрізом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане під ним волосся. Словник української мови в 11 томах