палити

ГНА́ТИ (добувати перегонкою), ГОНИ́ТИ, ВИГАНЯ́ТИ, ВІДГАНЯ́ТИ, ВІДГО́НИТИ, КУРИ́ТИ, ВИКУ́РЮВАТИ, ПАЛИ́ТИ діал. (горілку). — Док.: ви́гнати, відігна́ти, ви́курити. — Годі вам гнати з хліба самогон та вгощати банди! (О. Гончар); — У нього сьогодні сорокоуст, буде поминки справляти по своїй бабі. Вночі самогон гонив (В. Кучер); З листя, коріння і стебел агави виганяють спирт (з журналу); Змішують (двоокис титану) з коксом, хлорують в електропечах при високій температурі, і утворений тетрахлорид титану відганяють (з журналу); — Вас дьоготь бентежить? — хвилюється і сердиться Лісовський. — Але чому ж ви тоді курите його у ваших лісах? (М. Стельмах); Викурювати горілку; Пощо ж мені її (горілку) палити? (І. Франко).

I. КУРИ́ТИ що і без додатка (цигарку, люльку тощо), ПАЛИ́ТИ, СМАЛИ́ТИ розм.; КАДИ́ТИ чим і без додатка, ДИМИ́ТИ (ДИМІ́ТИ) чим і без додатка, розм. (часто, довго, з азартом); ПОКУ́РЮВАТИ розм., РОЗКУ́РЮВАТИ розм., ПОПА́ХКУВАТИ розм. (проводити час за курінням). — Док.: курну́ти. Хто курить, той чорта дурить, а хто нюхає, той чорта слухає (приказка); Жадан ніколи не курив у його кабінеті (Я. Баш); Хтось біля вікна палив цигарку (Ю. Яновський); Данило підійшов до близнюків, які вже розсілися на бомбі, немов на колоді, і смалили саморобні цигарки (М. Стельмах); Бійці щедро кадили козячими ніжками — видано тижневу норму махорки (Григорій Тютюнник); Хлопці.. димлять цигарками (С. Васильченко); Кайдашенко покурював і все розповідав про свою пригоду з щукою (М. Чабанівський); Коли генерал під'їхав ближче, він побачив шофера в засмальцьованому кожушку, що розкурював козячу ніжку, ліниво пересварюючись із двома бійцями (Григорій Тютюнник); Люлька погасла, та дід Овсій все ще попахкував нею, як старенький двигун на току (В. Земляк).

МУ́ЧИТИ кого (завдавати мук, фізичних або моральних страждань; бути причиною, джерелом страждань), БОЛІ́ТИ кому, кого; КАТУВА́ТИ, ЗАКАТО́ВУВАТИ, МОРДУВА́ТИ, ЗАМОРДО́ВУВАТИ, НІ́ВЕЧИТИ, РОЗПИНА́ТИ (завдавати комусь тяжких фізичних або моральних страждань); КАРА́ТИ (завдавати мук, тортур); ТЕРЗА́ТИ, РОЗТЕ́РЗУВАТИ, РОЗША́РПУВАТИ, РОЗДИРА́ТИ, КРА́ЯТИ, РОЗКРА́ЮВАТИ, РІ́ЗАТИ, СУШИ́ТИ, КРУШИ́ТИ, ГАЙНУВА́ТИ діал. (завдавати сильних моральних страждань); ДОКУЧА́ТИ, ГРИ́ЗТИ розм., ЗГРИЗА́ТИ розм., Ї́СТИ розм., ЖЕ́РТИ розм., ПОЇДА́ТИ розм., ПРОЇДА́ТИ розм., МАРУ́ДИТИ розм. (завдавати смутку, не давати спокою — про думки, почуття тощо); ПЕКТИ́, ПАЛИ́ТИ, СПА́ЛЮВАТИ (дуже хвилювати — про певні відчуття, переживання); МОРИ́ТИ, ЗМО́РЮВАТИ (доводити до виснаження, знемоги); МУ́ЛЯТИ (МУ́ЛИТИ) розм. (не давати спокою); ТИРА́НИТИ, ТИРАНІЗУВА́ТИ (зумисне завдавати моральних мук комусь). — Док.: заму́чити, зму́чити, закатува́ти, замордува́ти, поні́вечити, розіпну́ти, покара́ти, розтерза́ти, розша́рпати, розде́рти (розідра́ти), розкра́яти, ізсуши́ти, доку́чити, згри́зти, з'ї́сти, спекти́, спали́ти, змори́ти. Хлопчика мучили, та він не сказав ні слова (О. Донченко); Болить і йому кривда, що її чинить над посполитими шляхта (П. Панч); Катувала (мати), мордувала, Та не помагало: Як маківка на городі, Ганна розцвітала (Т. Шевченко); — Синочку мій, голубчику мій! Дивися, що з мене зробив твій батько. Бив мене, нівечив мене, за коси волочив, за горло давив (Панас Мирний); (Єпископ:) І се за те нас мучать, розпинають, що ми не хочем ідолам служити (Леся Українка); Дід знав, де в князя боляче, і карав князя словами гірше, ніж князь дошкуляв козакам муками (І. Нечуй-Левицький); — Ми з Герном написали листа в Орськ майору Мєшкову, просили допомогти Шевченкові, а той товстошкірий бовдур, той бурбон нічого не второпав і почав його терзати муштрою. Зовсім замучив бідолаху (З. Тулуб); — Нехай мене засміють, розіпнуть, розтерзають — я ніколи не перестану тебе любити (Г. Квітка-Основ'яненко); — Скрізь, де я не піду, де не поїду, скрізь бачу вбогих людей, бідаків роботящих. От що мою душу розриває! От що моє серце розшарпує! (Марко Вовчок); Скільки турбот роздирає людину, що пристрастям лютим Вся віддалася?! (М. Зеров); Суперечні думки різали Денисову душу (Д. Бедзик); — Не суши мене..; скажи мені щиру правду, чи слати до тебе старостів, чи ні? (І. Нечуй-Левицький); Не діло мене крушило, а туга насердна... (Ганна Барвінок); І не було того дня, щоб не лаяли, не гайнували Солохи (Панас Мирний); Живеться мені тут дуже добре, тільки трохи сумління докучає, бо нічого не роблю (М. Коцюбинський); Гризе мене одна думка: треба оддавати Ганнусю, як тільки люде знайдуться (Ганна Барвінок); Всім душу згризала аматорська слава, Про п'єси розмови велись без кінця (Л. Первомайський); Журба Юрка їла годинами (П. Козланюк); Але яка гризота поїдає її? Може, когось любить, а він не квапиться до неї? (М. Стельмах); Якась.. туга проїдала йому душу в сю хвилину (Г. Хоткевич); Видно, що його то ганяло: або ж горілка марудила, або розмова про давнє не давала спокою (Панас Мирний); Страшні думки вставали в Зіньковій голові.., вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Б. Грінченко); — Заперли мене не в хату, а в саж.. Згагою морять (Панас Мирний); Сни страшні всю ніч його томили (І. Франко); От ніби й не трапилося нічого особливого, а щось муляє і муляє, і не можна зрозуміти, що ж це таке (В. Собко); Заговорили (опришки) про Дідушка, як він дійшов багатства, як швидко навчився панувати, як тиранив жінку і знущався з наймитів (В. Гжицький).

I. ПАЛИ́ТИ (знищувати вогнем), СПА́ЛЮВАТИ, ПОПЕЛИ́ТИ, СПОПЕЛЯ́ТИ (перетворювати на попіл). — Док.: спали́ти, попали́ти, спопели́ти. — Тут хати палитимуть, а моє діло сторона? (О. Гончар); — Ви колись з свекрухою спалите хату (І. Нечуй-Левицький); Бомба .. спопелила весь густий сад (В. Кучер).

ПЕКТИ́ (надмірно гріти, обдавати жаром); ПАЛИ́ТИ, ПРОПІКА́ТИ, ЖА́РИТИ розм., СМА́ЖИТИ розм., СМАЛИ́ТИ розм. (сильніше); ПРИПІКА́ТИ (про сонце — дедалі сильніше); ПРЯГТИ́, ПРЯ́ЖИТИ (ПРА́ЖИТИ), ШКВА́РИТИ розм. (перев. про сонце). Сонце як огненная куля стоїть серед неба і не пече — пале (Панас Мирний); Сонце немов зупинилося в безхмарному небі, пропікаючи своїми гострими променями сіре каміння (В. Кучер); Як піднялося сонечко, що то вже жарило (Г. Квітка-Основ'яненко); Безжально смажило сонце (В. Минко); Сонце гріло, аж смалило (А. Кримський); Гаряче сонце пече, припікає, пражить, ніби у випаленій пустелі (Д. Бедзик); Сонце шкварило, як вогонь (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 1. грі́ти.

ПЕКТИ́ (викликати відчуття жару, різкого болю від дотику до гарячого або від дії морозу і т. ін.), ПРОПІКА́ТИ, ПАЛИ́ТИ, КУСА́ТИ розм., ПРИПІКА́ТИ (поступово). Горе тому, що на печі: сюди пече, туди гаряче (прислів'я); Вітер з моря шмагав його і шмагав, пропікаючи до кісток (В. Кучер); Кожний напад кашлю палив його, як смолоскип (І. Франко); Мороз палить руки (І. Нехода); Спіткнулась (Маріка), голими рученятами в сніг, а він — кусать, а він — колоть. Насилу втекла (С. Васильченко); Довгі дні, короткі ночі, гульк — уже й струмок тече! Лютий враз як зарегоче, знов морозом припече (Н. Забіла); Кого не припікає, той не відсувається (прислів'я).

СУШИ́ТИ (позбавляти вологи, робити що-небудь сухим), ВИСУ́ШУВАТИ, ВИСНАЖУВАТИ, ОБСУ́ШУВАТИ, ПРОСУ́ШУВАТИ, ЗАСУ́ШУВАТИ (перев. м'ясо, рибу або рослини, їх плоди); ЗНЕВО́ДНЮВАТИ, ОБЕЗВО́ДНЮВАТИ (видаляти з чого-небудь воду, вологу); ПЕРЕСУ́ШУВАТИ (робити сухішим, ніж треба); ПАЛИ́ТИ, ВИПА́ЛЮВАТИ, СПА́ЛЮВАТИ, ВИСМА́ЛЮВАТИ рідше (рослинність — про сонце, гарячі вітри); ПРИСУ́ШУВАТИ, В'ЯЛИ́ТИ, ПРИВ'ЯЛЮВАТИ, ПРИСМА́ЖУВАТИ (позбавляти свіжості, сушити частково). — Док.: посуши́ти, ви́сушити, зсуши́ти, обсуши́ти, просуши́ти, засуши́ти, зневоднити, обезво́днити, пересуши́ти, ви́палити, спали́ти, ви́смалити, присуши́ти, прив'ялити, присма́жити. Швидко сушить вітер землю (О. Гончар); Рибалки.. сушили на собі коло вогню мокрі сорочки (І. Нечуй-Левицький); Сонце вже пригрівало, висушуючи рештки роси на придорожніх квітах і бур'янах (В. Гжицький); Дощик її (рожу) змиє, вітер обсушить мокрі листочки (Н. Кобринська); Одного разу рибалки причалили до острова просушити сіті (О. Донченко); Сонце.. було сліпучо-яскраве і невмолиме і випалювало зелену траву в міському саду (В. Собко); Святий, огненний господине (сонце)! Спалив єси луги, степи (Т. Шевченко); Сонце висмалює нектар, бджола люто бринить (К. Гордієнко); Суховій в'ялив городину (Ю. Яновський).

I. ТОПИ́ТИ (розпалювати й підтримувати вогонь у печі, грубці тощо), ПРОТО́ПЛЮВАТИ, ВИТО́ПЛЮВАТИ, ПАЛИ́ТИ (перев. зі сл. в печі, грубці і т. ін.); ПРОКУ́РЮВАТИ розм. (трохи нагрівати). — Док.: протопи́ти, ви́топити, прокури́ти. Македониха топила в печі (А. Шиян); Він жив по-холостяцькому, з роботи повертався пізно, коли протоплював плиту і грів чай, а частіше в нетопленій кімнаті лягав у холодну постіль (С. Чорнобривець); Жінка його уже витопила в печі (І. Франко); Настя, вставши вдосвіта, палила в печі на обід (М. Коцюбинський); Мотря під холод дві дошки спалила, бо не було чим у хаті прокурити (Панас Мирний).

ХВИЛЮВА́ТИ (виводити когось з душевної рівноваги, виклика́ти тривогу, робити неспокійним), НЕПОКО́ЇТИ, ТРИВО́ЖИТИ, ТУРБУВА́ТИ, РОЗТРИВО́ЖУВАТИ, БЕНТЕ́ЖИТИ, ЗБЕНТЕ́ЖУВАТИ, РОЗБЕНТЕ́ЖУВАТИ, РОЗ'ЯТРЮВАТИ, БУНТУВА́ТИ, РОЗБУ́РХУВАТИ, ПОРУ́ШУВАТИ, ЗАЧІПА́ТИ, БАЛАМУ́ТИТИ розм., КАЛАМУ́ТИТИ розм., МУ́ЛЯТИ (МУ́ЛИТИ рідше) розм., НЕ́ПУТИТИ розм., КОЛОТИ́ТИ розм., СКОЛО́ЧУВАТИ розм., СУЯТИ́ТИ діал., ПОРУША́ТИ діал., ЗВОРОХО́БЛЮВАТИ діал., ЮРТУВА́ТИ діал.; ПОТРЯСА́ТИ, МОРДУВА́ТИ розм., МУТИ́ТИ розм., ПАЛИ́ТИ розм., ПЕКТИ́ розм., ЛИХОМА́НИТИ розм., ТРУЇ́ТИ розм. (надто сильно). — Док.: схвилюва́ти, розхвилюва́ти, занепоко́їти, стриво́жити, стурбува́ти, розтурбува́ти, розтриво́жити, збенте́жити, розбенте́жити, роз'ятрити, збунтува́ти, розбу́рхати, сколоти́ти, сколо́шкати, пору́шити, зачепи́ти, зворохо́бити, потрясти́, замути́ти, помути́ти. Вутанька.. хотіла і якось уже не могла спинити його щиру, бурхливу мову, що так бентежила й хвилювала (О. Гончар); Розмова розхвилювала старого (З. Тулуб); Мене весь час непокоїла думка, чи все у загоні в порядку (Ю. Збанацький); Що ж то за сум, не збагну, потай тривожить мене (М. Зеров); Явдосі не спалося. Стару голову турбували важкі та нерадісні думки про Йосипову долю (Панас Мирний); (Секлита:) Ой, не співайте, не завдавайте жалю, бо я вже плачу! (Витирає сльози). Так ви розжалобили, так розтривожили! (М. Старицький); Це бачили й молоді товариші, і це їх збентежувало найдужче (Б. Грінченко); Ледве чутний ґелґіт дикого птаства в нічній високості до кожного з них промовляє по-своєму, чимось розбентежує й кличе кудись (О. Гончар); Бунтує пісня, Повнить груди Вже чутним клекотом орлят (М. Нагнибіда); — Я хочу розворушити, розбурхати людей (І. Волошин); Неспокійні думки не порушували його ум (Н. Кобринська); Він останнім роком зчаста баламутив маму й не все бував там, як казав дома (О. Кобилянська); (Іван:) В нього зразу пропаде охота каламутить тобі душу перед польотом (І. Микитенко); Їй мулило серце якесь невиразне почуття (Леся Українка). Знає його крутий норов: перемучиться, а не скаже, не покаже. А вона бачить, щось муля його (П. Панч); Ще одно непутить отця Михайла: Франко скептично ставиться до релігії (П. Колесник); Кожного гріє надія, кожного колотить тривога (Ю. Збанацький); — Чув новину? — Ти про крейсер?.. Всіх тут сколотила його поява (О. Гончар); — Побіг ваш Павло, і не колошкайте мені більше людей... Неділя сьогодні, спочивати слід... (В. Кучер); Знакома казка про Івася нікого не поруша — тільки малую Галю трохи (Марко Вовчок); Людських душ не зворохобиш, і тебе забуде світ (О. Маковей); — Вгамуйся, мій друже! Не муч себе! Ще ж ні сіло, ні впало, а ти тільки надаремно себе тривожиш та мордуєш (І. Нечуй-Левицький); Меткі на вигадки дівчата заводили пісень, що мутили душу Нестерові (К. Гордієнко); Страшні думки вставали в Зіньковій голові,.. вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Б. Грінченко); Коли агітатор від земельної давнини перейшов до нинішніх справ, до різних чуток, що лихоманили село, тут уже всі, витягнувши шиї, почали розбиратись (М. Стельмах); (Поліксена:) Кассандро, нащо спогадами труїш? (Леся Українка); Титанічною силою свого генія мене, ще юнака, потряс Лев Толстой (М. Рильський). — Пор. розчу́лювати.

СТРІЛЯ́ТИ (робити постріл, постріли з вогнепальної зброї), БИ́ТИ, ПАЛИ́ТИ розм., СМАЛИ́ТИ підсил. розм., ЛУПИ́ТИ підсил. розм., ЧЕСА́ТИ підсил. розм., ГАТИ́ТИ підсил. розм., ДОВБА́ТИ підсил. розм., ДОВБТИ́ підсил. розм. (уперто й методично — перев. з гармат); СТРОЧИ́ТИ, ТАТА́КАТИ розм., ТА́КАТИ розм., ТАТА́ХКАТИ розм. (з кулемета, автомата); СТУ́КАТИ (неголосно, на відстані); СТУГОНІ́ТИ (безперервно і сильно); ПОСИЛА́ТИ (із сл. куля, снаряд і т. ін.). — Док.: ви́стрелити, стре́льнути (стрі́льну́ти), уда́рити (вда́рити), ви́палити, лу́пнути, чесну́ти, чесону́ти, вгати́ти, довбну́ти, довбону́ти, пальну́ти, палахнути розм. прострочи́ти, тата́кнути, тата́хнути, сту́кнути, посла́ти. Вдалині стріляє білими димками швидкострільна гармата крейсера (Ю. Яновський); — Як на війні було: стрілянина, з гармат же били, як барикади розбивали (А. Головко); (Кряж:) То я тоді, як смеркло, запріг коней, викликав Ганю, закутав її в бурку і — по конях..! Вискочив її батько, спустив собаку з ланцюга, схопив берданку і давай по мені смалити (М. Зарудний); Зенітки луплять, шум такий (С. Воскрекасенко); — Як почнуть артпідготовку — кожна батарея знає, по якому (доту) їй ціляти. Та по тому, а та по тому, гатитиме йому в лоба, аж поки він і не лусне! (О. Гончар); З лісу строчив без кінця кулемет (В. Сосюра). — Пор. 2. ба́хнути.