палити

ПАЛИ́ТИ¹, палю́, па́лиш, недок.

1. що. Знищувати вогнем.

Магнати палять хати, Шабельки гартують. Довго таке творилося (Т. Шевченко);

Отож, палячи свої невдалі твори, я почував неначе помсту за “своїх дітей” (Леся Українка);

Курять [бригади] огнища понад шляхом – зволочини палять (А. Головко);

// Псувати, випадково пропалюючи, обпалюючи що-небудь (чимось розпеченим, занадто розігрітим).

Перегріта праска палить білизну.

2. що, чим і без прям. дод. Спалювати яку-небудь горючу речовину для опалення, освітлення, обігрівання і т. ін.

Вогонь пригасає, бо нема чим палити (Г. Хоткевич);

Річка шумить і викидає колоди на берег сердито: на й тобі, чоловіче, з тих величавих лісів, бери швидше, висушуй, пали в хаті (І. Муратов);

Подекуди вже палили вогнища з сухого бур'яну, біля них грілися трудармійці (Григорій Тютюнник).

3. Обдавати жаром; пекти, припікати.

Кожен ховався од душної спеки, що несамовито пекла-палила (Панас Мирний);

Мало накочена дорога була труська, сонце палило, як з печі, а я .. проклинав і возика, й себе. (В. Винниченко);

// безос.

На узліссі сонце є, жарить; так вони зайдуть у гущину, так там ще й гірш: нівідкіль прохолоди ніякої, тільки що зверху палить (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Але ж палить, – скаржиться до Черниша один з його колег, капітан Засядько, розстібаючи комір (О. Гончар);

// Вкрай висушувати, знищувати спекою, посухою (рослинність).

Брів межею тихо, як привид... сумний. Колосся до ніг йому з сумом лащилось-скаржилось. А по степу вітри-суховії летять – палять хліба (А. Головко);

// безос.

Палило трави, замітало колодязі, з корінням видимало в людей із-під ніг посіви (О. Гончар);

// перен. Обдавати, обпалювати жаром або холодом, викликаючи відчуття печії.

Як виїздили з дому – морози палили, а тут все місто вже відтає (О. Гончар);

// перен., розм. Кусати, жалити (про комах).

Там Юркові довелося зазнати, почім пуд лиха. Три ночі блощиці, як вогнем, палили ноги й руки (С. Чорнобривець).

4. перен. Дуже хвилювати, непокоїти, мучити (про певні відчуття, переживання і т. ін.).

Страшні думки вставали в Зіньковій голові .. вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Б. Грінченко);

В очах старої Власов бачить Галині очі, вони так і палять його (Панас Мирний);

Сльози безсилого розпачу й образи палили груди, ставали в горлі клубком (З. Тулуб);

Лиш ти одна, мені одна лиш ти Мій палиш сон і душу мою палиш (М. Вінграновський);

// Викликати відчуття жару, печії і т. ін.

Голод рвав його нутро, спрага палила горло (І. Франко);

// безос.

Пив [Краньцовський] квасне молоко безперестанку, так його палило всередині (Л. Мартович);

Грині ж вона просто співчуває. В роті палить? Певне, йому дістався самий перець, що осів на дно. – Запий, Гриню, компотом... Воно пройде (О. Гончар);

// Викликати високу температуру тіла (про хворобу, жар і т. ін.).

[Горнов (приклада руку їй до голови):] Ач, який жар палить!.. (М. Кропивницький);

// безос.

Нестерпно боліла нога, мене весь час то палило, то морозило (Ю. Збанацький).

5. що і без дод. Вдихати і видихати дим тютюну, потягуючи його з чубука люльки, цигарки і т. ін.

Жили собі спокійненько: білявий чоловік або огонь кресав, або люльку палив (Марко Вовчок);

Хтось біля вікна палив цигарку, і вогник її раптом збільшився, зробивши потім у темряві траєкторію яскравої зірки (Ю. Яновський);

Льотчик палив сигару за сигарою і, походжаючи по кімнаті, розповідав (Іван Ле);

// Вживати тютюн (про курця); курити (у 1 знач.).

Галаган, що вже закурив сам, відкрив портсигар Кузьмі, а потім до Діденка: – Ви теж, здається, палите. Прошу (А. Головко);

Єдиною невигодою товаришки Тоні було її куріння, бо Городовський не тільки не палив сам, а й насилу терпів курців близько себе (В. Підмогильний);

– А я не палю. А запальничка є. Будь ласка (О. Бердник).

6. що, діал. Випалювати (цеглу, гончарні вироби і т. ін.).

Палити цеглу.

7. що, діал. Гнати (горілку).

Пан став на місці мов прибитий, Почувши все. “Ось як воно! Зовсім пора покинуть пити! Пощо ж мені її [горілку] палити?” (І. Франко).

Кури́ти (пали́ти, смокта́ти і т. ін.) лю́льку (калья́н, наргіле́ і т. ін.) див. кури́ти¹;

(1) Пали́ти вого́нь (ого́нь, сві́тло і т. ін.) – освітлювати лампою, свічкою і т. ін.

Вибачай, прошу до хати, Хоч у мене трохи темно, Бо коли я сам у хаті, Не палю вогню даремно (Леся Українка);

[Передерій:] Дванадцять вже років, Як грамоту прислав великий князь, Де скасував безглузду заборону. І світло дав палити вільно всім. А де вона, та грамота? (І. Кочерга);

(2) Пали́ти в печі́ (в гру́бі, в гру́бці і т. ін.) <�Пали́ти піч (гру́бу, гру́бку і т. ін.)> – розводити вогонь у печі, в грубці і т. ін.

– Скажи мені, на милость Божу, що ви там з Дашковичем пишете таке страшне, що аж треба було палить в грубі? (І. Нечуй-Левицький);

Настя, вставши вдосвіта, палила в печі на обід (М. Коцюбинський);

Увесь час у Львові було дуже погано надворі: холодно, вогко, дощ, навіть щось так ніби сніг. Труш навіть у грубці палив (Леся Українка);

Сергій Самчук, став служити в гестапо грубником, палив печі, замітав подвір'я, стежки прочищав (М. Малиновська);

Ще не стара господиня хати тихенько палила піч, обережно зиркаючи з-за коминка на немічного князя та боярина (І. Білик).

◇ Кади́ти (пали́ти, кури́ти і т. ін.) фіміа́м див. кади́ти;

(3) Пали́ти вогне́м:

а) викликати жар, значне підвищення температури тіла (про хворобу).

Пропасниця тіпала ним, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що він на превелику силу діставав собі воду (М. Коцюбинський);

б) завдавати моральних страждань; дуже мучити.

Я думаю про те, що я навік нещасна: поки живе кохання, воно палить вогнем (Леся Українка);

(4) Пали́ти (спа́лювати) / спали́ти [за собо́ю (свої́)] мости́ (кораблі́) – рішуче рвати з ким-, чим-небудь; робити рішучий крок, після якого неможливе повернення назад.

Спалюючи мости за собою, слід старанно обміркувати, в якому напрямку рушити, аби не збитися на манівці (М. Дашкієв);

Яка ти підла і дрібна людинка, кидає Сава на прощання, остаточно спалюючи кораблі до замирення (С. Процюк);

Імар дуже хвилювався, бо зараз спалював за собою всі мости, перекривав собі шлях до можливого відступу. – Я маю намір докорінним чином реформувати систему державного управління (О. Авраменко);

Хто моря переплив і спалив кораблі за собою, той не вмре, не здобувши нового добра (Леся Українка);

Серпнева синя ніч, і залізничні свисти, І паротяг живий, і тепла кров землі... Так! Жити і любить, ненавидіти, їсти, Сміятись, прагнути спалити кораблі (М. Рильський);

Уявивши себе між студентів, Денис скривився. Ні, назад не було вороття. Він сам спалив мости і не шкодує (М. Ю. Тарновський).

ПАЛИ́ТИ², палю́, па́лиш, недок., з чого і без дод., розм.

Стріляти з вогнепальної зброї (звичайно залпами або часто).

По йому [полю] уздовж і впоперек бігали коні; переходили люди; палили з гармат; стріляли з рушниць... (Панас Мирний);

Він обернувся і почав палити в своїх переслідувачів з нагана... (І. Микитенко).