паняти

ПРЯМУВА́ТИ (іти, їхати в певному напрямку, перев. прямо), ПРОСТУВА́ТИ, ПОСУВА́ТИСЯ, ВЕРСТА́ТИ із сл. шлях, дорогу, путь, ПРОХО́ДИТИ, ПРА́ВИТИ також із сл. шлях, дорогу, путь, ПРА́ВИТИСЯ розм., ПРАВУВА́ТИ розм., ПРЯМЦЮВА́ТИ розм., ПРОШКУВА́ТИ розм., ПАНЯ́ТИ розм., ПРЯМУВА́ТИСЯ розм., ГАРУВА́ТИ (ГЕРУВА́ТИ) (ГИРУВА́ТИ) заст., ПРОСТА́ТИ діал., ПРОСТЯГА́ТИСЯ діал. Вона і незчулась, як опинилась надворі, на стежці і пішла тихою ходою через парк, прямуючи до вокзалу (І. Нечуй-Левицький); Через кілометр дорога, минаючи Гребенище, поверне на південь.. Вершники прямували туди (Р. Андріяшик); Ми поволі простували звивистими міськими вуличками (Є. Гуцало); Бійці йшли на лижах парами, швидко посуваючись уперед (Я. Качура); Йди направо, я наліво Шлях верстатиму в тумані (І. Франко); Курною дорогою проходили до селища Шіхова робітники (О. Донченко); Максим правив до галяви (М. Стельмах); Біля містка внизу, на косі.. річки, розташувалися подорожні, що теж правляться до Золотоноші (І. Ле); Савочка правував у вуличку під горою (Ю. Мушкетик); І не куди їде він, а до них у ворота прямцює (А. Свидницький); Мирослав уже запримітив її, уже збуджено й радісно загорілися його очі, вже він прошкує до неї (Є. Куртяк); Паняй кожний, кому куди треба (Ю. Смолич); А за дорогу не турбуйся, До пекла навпростець прямуйся Пішком, — не треба і коня (І. Котляревський); Гируємо аж у саму столицю Петербург (Т. Шевченко); Товариство На Січ прямувало І мене взяло з собою; І через Балкани Простали ми в Україну Вольними ногами (Т. Шевченко); — Я й піду собі з Богом, одійду від гріха без клопоту, — мовив Карпенко, простягаючись до воріт (Л Яновська).