паплюжити

ГАНЬБИ́ТИ (негідними вчинками, поведінкою вкривати ганьбою себе, своє чесне ім'я, рід і т. ін.), БЕЗЧЕ́СТИТИ, ЗНЕСЛА́ВЛЮВАТИ, НЕСЛА́ВИТИ, СОРО́МИТИ, ОСОРО́МЛЮВАТИ, КОМПРОМЕТУВА́ТИ, ПОГА́НИТИ, ОПОГА́НЮВАТИ (ОБПОГА́НЮВАТИ), ЧОРНИ́ТИ, ОЧО́РНЮВАТИ, ОЧОРНЯ́ТИ, ПЛЯМУВА́ТИ, ПЛЯМИ́ТИ, БРУДНИ́ТИ, ЗАБРУ́ДНЮВАТИ, ПОРО́ЧИТИ, ОПОРО́ЧУВАТИ, ПАПЛЮ́ЖИТИ підсил., ПЛЮГА́ВИТИ підсил., БЕЗСЛА́ВИТИ рідше, ОБЕЗСЛА́ВЛЮВАТИ рідше, ОСЛА́ВЛЮВАТИ рідше, ОСЛАВЛЯ́ТИ рідше, ОСОРОМЛЯ́ТИ рідше, ОБЕЗЧЕ́ЩУВАТИ рідше, ЗАПЛЯМО́ВУВАТИ рідше, ОСКВЕРНЯ́ТИ книжн., СПОГА́НЮВАТИ розм., ПАСКУ́ДИТИ розм., ОПАСКУ́ДЖУВАТИ підсил. розм., ГИ́ДИТИ підсил. розм., КАЛЯ́ТИ розм., ГАБЗУВА́ТИ діал. — Док.: зганьби́ти (ізганьби́ти), поганьби́ти, оганьби́ти, збезче́стити, знече́стити, знесла́вити, осоро́мити, посоро́мити, скомпрометува́ти, опога́нити (обпога́нити), зчорни́ти, очорни́ти, сплямува́ти, сплями́ти, забрудни́ти, опоро́чити, спаплю́жити, сплюга́вити, обезсла́вити, осла́вити, осоро́мити, обезче́стити, заплямува́ти, заплями́ти, оскверни́ти, спога́нити, опаску́дити, покаля́ти, осору́жити діал. Третю зміну, третій день У пивній стирчить (Петро), як пень. Погляда на всіх по-барськи Та ганьбить ім'я шахтарське (С. Олійник); (Ганна:) Краще зложити голову в бою, ніж безчестити її (З. Мороз); — Не знеславлю зброї нашої козацької, не посоромлю роду нашого (Н. Рибак); — Не бійся, серденько, не осоромлю ні тебе, ні себе (Ганна Барвінок); — Я не хочу більш компрометувати ваш чесний дім своєю присутністю (П. Колесник); — Одна паршива овечка усю отару поганить (прислів'я); — Ти сором мій, ти опоганила наше чесне ім'я (І. Нечуй-Левицький); (Кузьма:) А ви його в газету подали, очорнили на всю область (В. Кучер); Гордитися треба званням тракториста і ніколи не плямувати його честі (І. Цюпа); — Ти не повинна забувати, що не маєш ніякого права плямити свій клас (О. Донченко); Народ любить, високо цінує (твори Панаса Мирного)... і нікому не дозволить їх бруднити (В. Козаченко); Актриса не почувала за собою ніякої вини. Адже вона нічим не забруднила своє сумління (В. Собко); Проценко виїхав з губернії з думкою ніколи не вертатися в се прокляте місто, що так йому далося взнаки, що опорочило його добре ймення (Панас Мирний); (Пугач:) Не можу я далі з тим типом в одній хаті жити! Щодня.. паплюжить усе, що мені дороге! (О. Гончар); Султанич блазнював.., поки Амурат замкнув його у в'язницю, щоб не плюгавив султанського роду (Р. Іваничук); — Іди, іроде, щоб ти вже у безвість пішов! На все село обезславив наш рід... (М. Стельмах); Гризе неспокій серце Микиті: "Де вона взялася на мою голову! Ославить наш рід..." (С. Васильченко); (Сидір Свиридович:) Коли ви, Свириде Йвановичу, так погано зробили, так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого зятя (І. Нечуй-Левицький); — Ви заплямували честь офіцерського мундира (С. Скляренко); І вмираючи.., батько заповів йому: — На велику ріку випливай, сину. Рід наш чес-ний, роботящий не оскверни (М. Стельмах); — Ви насмілилися сказать, що як я притулив руку Корзової до своїх губів, то тим і себе споганив, і її (А. Кримський); — Сергійку, — благає (мати) його, — не паскудь ти нашої хати, не сором і моєї старості, і себе між людьми (П. Козланюк); (Герасим:) А ти кобзарського звичаю не каляй! (Панас Мирний); — Ти чого мою доньку габзуєш? — скипів Окунь (М. Стельмах). — Пор. 1. обмовля́ти.

ЛА́ЯТИ (обзивати кого-небудь образливими словами), ЛА́ЯТИСЯ, ОБЗИВА́ТИ, СВАРИ́ТИ, СВАРИ́ТИСЯ, ПРОКЛИНА́ТИ, ПАПЛЮ́ЖИТИ, КЛЯ́СТИ́ розм., НАБИРА́ТИ розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) розм., ШПЕ́ТИТИ розм., ХРЕСТИ́ТИ розм., ВИ́СПОВІДАТИ, ШЕРСТИ́ТИ розм., ОЗИВА́ТИ рідше, ПОЧИ́ТУВАТИ розм. рідко, ПОЧИТА́ТИ розм. рідко, КРИ́ТИ фам. рідко, КОБЕНИ́ТИ фам. рідко, ФУ́КАТИ діал., ФУ́КАТИСЯ діал., ПСЯ́ЧИТИ діал., ПСЯКУВА́ТИ діал., ЦАБА́НИ́ТИ діал.; ЛИХОСЛО́ВИТИ (перев. соромітними словами); БАТЬКУВА́ТИ розм., БАТЬКУВА́ТИСЯ розм. (образливо згадуючи батька); МАТЮКА́ТИ розм., МАТЮКА́ТИСЯ розм., МАТІРКУВА́ТИ розм. (вживаючи матюки); ЧОРТИХА́ТИСЯ розм., ЧЕРКА́ТИ розм., ЧЕРКА́ТИСЯ розм. рідше (згадуючи чорта). — Док.: ви́лаяти, нала́яти, обла́яти рідко ви́лаятися, нала́ятися, обізва́ти, проклясти́, набра́ти, узва́ти, пошпе́тити, ви́батькувати, ви́батькуватися, озва́ти. Данилко знаходив батька й вів додому, дорогою він лаяв його всіма словами, які чув од мами (Ю. Яновський); Навіть Брага Левко Іванович, який рідко лається, зараз не дуже добирає слова (О. Гончар); Олекса .. обзиває брата усякими словами (М. Стельмах); Дуже то немилий випадок, як тебе при людях сварять і плюгавлять (Лесь Мартович); Коня не бий, слуги не проклинай, жінки не дражни, коли хочеш, щоб статкували (прислів'я); Жінка до мене: — Ти сякий, ти такий, ти затеряв ґрунт, ти лайдаку, ти пияку, ну паплюжить (Лесь Мартович); Крик, гармидер і шум. Польові цабанять, В батька-матір кленуть, стадо хочуть загнать (І. Франко); Хіба не вони зневажають ваше добре ім'я, узиваючи Вас хамами та рабами неключими? (П. Куліш); Він, голову піднявши вгору, Кричав, опарений мов пес. Олімпських шпетив на всю губу (І. Котляревський); Заніздра.. хрестив Гудзя не зовсім приємними епітетами (С. Добровольський); (Явтух:) Та й чого ти мене раком озиваєш? (О. Корнійчук); Шарківна почитує (молодицю) і в батька, і в матір, і в рід увесь, аж луна ходить над базаром (С. Васильченко); (Марія Михайлівна:) У нас в полку був один такий партизан, то бувало цілий день лається. ..В окопі чи в засідці сидить і то не втерпить — висуне голову і криє білих (І. Кочерга); По-соромітському не кобенить (Добрість), не виє, Під лавкою в шинку, мов цуцик, не засне (П. Гулак-Артемовський); (Агафія:) Батько гнівався, фукав, ну, але нарешті не боронив, — каже: най буде професором (І. Франко); — Судія такий добродушний, говорив зо мною по-людськи, не кричав, не фукався, не бив мене так, як шандар (І. Франко); Вона так псячить чоловіка (Словник Б. Грінченка); І чого їм від нього треба? Не курить, не п'є, не лихословить (Л. Дмитерко); Він.. дав волю серцю, став батькувати, лаятись.. (Панас Мирний); — Вночі в вагоні ти, Грицьку, інакше говорив. Чи забув, як батькувався сам від обурення? (А. Головко); А пан скажений. ..Ну вже ж і матюкав, сукин син! (Остап Вишня); Хтось матюкався нам услід, ховаючися за тинами... (В. Сосюра); Лаялись (у тюр-мі) страшенно: ... тут кляли й матіркували у все, в що хочете (М. Коцюбинський); Він нервувався й чортихався так, що аж кінь під ним танцював (Д. Бузько); (Стась:) Чорт би забрав усіх Кармелюків на світі! (Пані:) Я ж тебе прошу, як доброго: ..не черкай хоч сьогодні! (С. Васильченко); — Ось ти б не черкався, Федоре, в хаті, — благальним тоном промовила мати (О. Гончар).