парувати
I. ПАРУВА́ТИ (виділяти пару, тепло, вологу внаслідок температурних змін), КУРИ́ТИСЯ (КУРІ́ТИСЯ), КУРІ́ТИ, ДИМИ́ТИСЯ (ДИМІ́ТИСЯ), ДИМИ́ТИ (ДИМІ́ТИ). Вигріті сонцем поля, скільки зглянеш, буйно парують, теплою земною силою струменять у небо (О. Гончар); Сходило сонце, курилася вогка і тепла земля (Я. Баш); Легеньким відпаром курілося озерце (М. Стельмах); Висохла, спрагла земля ще куріла від сонячної спеки (В. Собко); Димилась ріка. Водяна пара сивими клубками піднімалась угору (В. Гжицький); Дерева димілися ранішнім паром (М. Стельмах); Він зігрівся, димив парою, неначе комин, вуси й брови стали в нього молочні (М. Коцюбинський); Дніпро димів, як пожарище (Я. Баш).
ОДРУЖИ́ТИ з ким, на кому і без додатка (з'єднати шлюбом чоловіка з жінкою), ПОЄДНА́ТИ кого з ким, СПАРУВА́ТИ, ПРИСТРО́ЇТИ розм., ОБКРУТИ́ТИ розм. (ОКРУТИ́ТИ розм.), ПОДРУЖИ́ТИ розм., ЗАШЛЮ́БИТИ заст., ОПЕНЬГА́ТИ діал.; ОЖЕНИ́ТИ, ПОЖЕНИ́ТИ (парубка, чоловіка); ВИ́ДАТИ (дівчину, жінку); ПОВІНЧА́ТИ, ОБВІНЧА́ТИ (здійснюючи церковний обряд); ОБРУЧИ́ТИ (одягнувши молодим обручки). — Недок.: одру́жувати, поє́днувати, парува́ти, пристро́ювати, обкру́чувати (окру́чувати), дружи́ти рідше жени́ти, видава́ти, вінча́ти, обруча́ти. Задумала Орлиха свого Василя одружити, стала шукати людей (Марко Вовчок); Одружили Палажку з парубком, і .. свекор забрав молодих та й повіз до себе (О. Стороженко); Хотіли оце мене старі одружити на Орині Окунь, на багатство її позаздрили (М. Стельмах); Не сина з нею (дівчиною) поєднать, — А забандюрилось старому Самому в дурнях побувать (Т. Шевченко); — Так що вже пан не робив, щоб їх спарувать, нічого не вдіяв (М. Старицький); — У вас дочка; треба до ума довести, треба її пристроїти (Панас Мирний); — Моя (дочка) вже доросленька! Кума казали, що Іванів Максим уже напитував! Мабуть, так, у м'ясниці й обкрутимо (Остап Вишня); Ах, мати, не знати, чи рада тому, може, тя (тебе) зашлюбить кому іншому (П. Чубинський); Треба його увосени опеньгати (Словник Б. Грінченка); Дівчино, — дай руку молодому! Мати, — свого сина ожени! (П. Тичина); — Взагалі хлопець ти непоганий. Інакше, хіба б ми видали за тебе нашу красуню Олю? (А. Головко); Тільки який же вас піп повінчає? Вона ж, мабуть, католичка, а ти магометанської віри?.. (О. Гончар); Коли б же швидше.. приходив! Панотець обіщавсь зараз нас обвінчати (Г. Квітка-Основ'яненко).
Значення в інших словниках
- парувати — парува́ти 1 дієслово недоконаного виду виділяти пару парува́ти 2 дієслово недоконаного виду об'єднувати в пару парува́ти 3 дієслово недоконаного виду бути під паром Орфографічний словник української мови
- парувати — 1. випаровувати; 2. добирати пару, єднати <�в пару>, п! СВАТАТИ; (голубів) зводити, злучати, спаровувати; 3. (- поле) бути під паром. Словник синонімів Караванського
- парувати — I -ує, недок. 1》 Виділяти, випускати з себе пару (див. пара II), тепло, вологу внаслідок нагрівання, охолодження, висихання. 2》 Бути теплим і насиченим парою (див. пара II). II -ую, -уєш, недок., перех. 1》 Об'єднувати в пари (див. пара I 4)). Великий тлумачний словник сучасної мови
- парувати — ПАРУВА́ТИ¹, у́є, недок. 1. Виділяти, випускати з себе пару (див. па́ра²), тепло, вологу внаслідок нагрівання, охолодження, висихання. Пахло весною, земля парувала (Я. Щоголів); Парувала річка, й десь загорявся світанок (М. Словник української мови у 20 томах
- парувати — Парува́ти, -ру́ю, -ру́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- парувати — ПАРУВА́ТИ¹, у́є, недок. 1. Виділяти, випускати з себе пару ( див. па́ра²), тепло, вологу внаслідок нагрівання, охолодження, висихання. Самовар парував і кипів на столі (Н.-Лев., III, 1956, 215); Пахло весною, земля парувала (Щог. Словник української мови в 11 томах
- парувати — Парува́ти, -ру́ю, -єш гл. 1) Выдѣлять паръ, дымиться. Дивись, як гній парує. Борз. у. Вареники, знаєте, парують на столі. Св. Л. 222. Хліви його від молока парують. К. Іов. 47. 2) Соединять въ пары; спаривать. Та все воли калмицькі рябії до пари парують. н. п. 3) Случать. Словник української мови Грінченка