парувати

ПАРУВА́ТИ¹, у́є, недок.

1. Виділяти, випускати з себе пару (див. па́ра²), тепло, вологу внаслідок нагрівання, охолодження, висихання.

Пахло весною, земля парувала (Я. Щоголів);

Парувала річка, й десь загорявся світанок (М. Хвильовий);

На столі парують страви: Борщ, свинина і приправи (М. Шпак);

Обличчя .. привітно, по-святковому всміхалися, паруючи гарячим диханням на холоді (Іван Ле);

Його оббрьохані штаненята аж парують на лежанці (М. Стельмах);

Чайник парує.

2. Бути теплим і насиченим парою (див. па́ра²).

Велика вологість у теплому повітрі створює духоту. Повітря, як кажуть, “парує” (з наук.-попул. літ.).

ПАРУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., кого, що.

1. Об'єднувати в пари (див. па́ра¹ 4).

[Кассандра:] Правда й щастя! Як легко ти паруєш їх, Креузо! (Леся Українка);

// Добирати під пару до чогось.

Вкриті столи вже і лавка Цвітом пахучих степів: Травку парує до травки, В банки складає [Микола] жуків (С. Олійник);

// Зводити до пари (див. па́ра¹ 7) двох людей.

Се ж моє весілля грають, се ж мене з ним парують (Панас Мирний);

Її взяв за себе Мусій Половець.., непоказний хлопець, нижчий од неї на цілу голову. Та така вже любов і так вона парує (Ю. Яновський).

2. Зводити, злучати самку й самця.

Борис обережно, по-хазяйському підв'язав йому [голубу] крила і пустив у спеціальну клітку, де він парував нових голубів (О. Копиленко).

ПАРУВА́ТИ³, у́є, недок.

Бути, лишатися під паром (див. пар¹).

На полі, що мало парувати в наступному році, було посіяно еспарцет на випас (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me