плюватися
ПЛЮВА́ТИ (викидати з рота слину, мокротиння тощо), ВИПЛЬО́ВУВАТИ, СПЛЬО́ВУВАТИ, ПЛЮ́ХАТИ розм.; ПЛЮВА́ТИСЯ (також на когось, один на одного); ЧВИ́РКАТИ (ЧВІ́РКАТИ) розм., ЦВІ́РКАТИ розм., ЦИ́РКАТИ розм. (крізь зуби); ХА́РКАТИ розм., ХАРКОТІ́ТИ розм. (при кашлі, прочищаючи горло). — Док.: плю́нути, ви́плюнути, сплю́нути, плю́хнути, чви́ркнути (чві́ркнути), цві́ркнути, ци́ркнути, ха́ркнути. Сев часом плював за борт і витирав хусткою обличчя (Ю. Яновський); Кілька разів падав (Тимко), зводився, знову біг, випльовуючи з рота сніг (Григорій Тютюнник); Кирило замовк, запахкав цигаркою, важко спльовуючи перед себе (О. Досвітній); Хлопці й дівчата обтирають у фойє спинами крейду, плюхають насіння (Ю. Мушкетик); Штовхалися, плювалися насінням і словами, потім роздратовано чвиркали крізь зуби (П. Панч); Чутно, як він у темряві чвіркає крізь зуби слиною (І. Микитенко); Фронтовики.. підозріло позирали на статечних дядьків, зневажливо — на дівчат і циркали через губу під ноги (Ю. Смолич); І зачав той нечестивий Харкати, плювати (С. Руданський); Надійшов старий Рябина, кахикає, харкотить і охає (І. Франко).
Значення в інших словниках
- плюватися — плюва́тися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- плюватися — плююся, плюєшся; наказ. сп. плюйся; недок. 1》 Те саме, що плювати 1). || Бризкати слиною, говорячи, сміючись і т. ін. || перен. Вивергати, викидати з себе (кулі, вогонь, дим і т. ін.); розкидати навколо себе частинки чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- плюватися — ПЛЮВА́ТИСЯ, плюю́ся, плює́шся; наказ. сп. плю́йся; недок. 1. Те саме, що плюва́ти 1. Кустар порожнім мішком – лясь хуторянина по обличчю – і запорошив очі. Плюється той, протирає очі (А. Шиян); // Бризкати слиною, говорячи, сміючись і т. ін. Словник української мови у 20 томах
- плюватися — ПЛЮВА́ТИСЯ, плюю́ся, плює́шся; наказ. сп. плю́йся; недок. 1. Те саме, що плюва́ти 1. Кустар порожнім мішком — лясь хуторянина по обличчю — і запорошив очі. Словник української мови в 11 томах