побажати

БАЖА́ТИ (висловлювати комусь побажання чого-небудь, мати якісь побажання стосовно когось), ЗИ́ЧИТИ, ЖАДА́ТИ, ЖИ́ЧИТИ діал.; ХОТІ́ТИ (мати якісь побажання щодо когось). — Док.: побажа́ти, пожада́ти рідше. — Бажаєте мені молодості, наче я вже така стара, бажаєте вроди, наче я така вже потворна (Є. Гуцало); Чого сам собі не зичиш, другому не жадай (прислів'я); (Кнур:) Хіба ж я чого лихого їй жадав, хіба ж я зле замишляв? Я ж хотів, як краще... (Панас Мирний).

ЗАХОТІ́ТИ (виявити бажання, охоту), СХОТІ́ТИ, ЗАБАЖА́ТИ, ПОБАЖА́ТИ, ЗАБАГНУ́ТИ, ЗАБА́ГТИ, ЗОХО́ТИТИСЯ розм., ЗВО́ЛИТИ перев. ірон., БЛАГОВОЛИ́ТИ заст., ірон., ПРИЗВО́ЛИТИ заст., ЗАБАГА́ТИ діал., ЗАХТІ́ТИ діал.; ЗАЖАДА́ТИ, ЗАПРА́ГНУТИ рідко (сильно, пристрасно). — Все можуть зробити людські руки, коли захочуть (Григорій Тютюнник); — Люблю, щоб книги були мої і в моїй хаті. Коли схочу, розгорну та й читатиму, — сказав Роман (І. Нечуй-Левицький); Як він забажає, машина працюватиме, аж густиме, а захоче, поверне якийсь маленький, зовсім непомітний гвинтик, машина замре (С. Чорнобривець); Сторожко ступає по стежці Вутанька.. Чому Ганна побажала раптом піти її проводити? (О. Гончар); Що тільки забагне вона, все їй дістане, все добуде, хоч пташиного молока (О. Гончар); Серце його знов забагло кохання, того тихого раю, про який він так довго марив (М. Коцюбинський); Олену вразило, що господиня, знайомлячись, не зволила й усміхнутися (Ірина Вільде); (Сабініна:) Ні, молодий чоловіче, благоволіть уже вислухати до кінця! (О. Левада); (Воєвода:) Насправді, несподівана то честь, Клянусь вогнем, що найясніша пані Призволила назустріч вийти нам (І. Кочерга); Який злий мусить бути цей, котрий забагає жити безжурно коштом другого (Н. Кобринська); (Пані:) Погано, бач, живеться їм, так ще волі захтіли (С. Васильченко); Крючковський зажадав, щоб його негайно обвінчали з попівною (П. Панч); Все, чого душа запрагне, Я створю в одну хвилину, В таємні світи надхмарні Я на крилах думки лину (Леся Українка). — Пор. 1. хоті́ти.