повестися

I. ПОВО́ДИТИСЯ (дотримуватися певної поведінки, діяти якимсь чином), ПОВО́ДИТИ СЕБЕ́, ТРИМА́ТИСЯ, ДЕРЖА́ТИСЯ, ЧИНИТИ, ЗАХОВУВАТИСЯ діал.; ОБХО́ДИТИСЯ, ОБЕРТА́ТИСЯ заст. (з ким-, чим-небудь певним чином, виявляючи своє ставлення до нього). — Док.: повести́ся, повести́ себе́, вчини́ти (учини́ти), захова́тися, обійти́ся, оберну́тися. З цих прикладів часом можна чудово навчитися, як не треба поводитися з людьми чи як поводити себе на всякій роботі (І. Ле); Йому подобається її манера розмовляти з людьми, з якими вона тримається аж ніби суворо, без лестощів (О. Гончар); Я держусь у цій справі нейтрально, бо інакше не вмію (Леся Українка); Він не виявив жодної мужності, прагнучи лишитися прикордонником. Навпаки, міг тепер визнати, що чинив як легкодух (П. Загребельний); — Ти б ще дякувала, що тобою не гордують, що так привітливо з тобою обходяться (Панас Мирний); З порівняннями, на мою думку, треба обережніш обертатися. Я думаю, що вони часто шкодять ліризмові твору (В. Самійленко).

ВЕСТИ́СЯ безос. (бути звичаєм, загальноприйнятим правилом), ВОДИ́ТИСЯ, ПОВО́ДИТИСЯ, УЗВИЧА́ЮВАТИСЯ, ЗАВЕ́ДЕНО безос.-присудк. сл. — Док.: повести́ся, узвича́їтися. Так велось у старосвітщину, що рада була старша од гетьмана (П. Куліш); Послів ввели к царю з пихою, Як водилося у Латин (І. Котляревський); Викосити леваду — то було синове діло, так уже повелося (С. Голованівський); — Це добре у вас заведено, що цілою громадою ви своїм молодятам допомагаєте на ноги стати (Панас Мирний). — Пор. уста́литися.

ЖИ́ТИ (вести життя в якийсь спосіб), ПРОЖИВА́ТИ, ПРОВО́ДИТИ зі сл. життя, ВІКУВА́ТИ, ПРОБУВА́ТИ (протягом якогось часу); МА́ТИСЯ розм., ПОЖИВА́ТИ розм., ЖИ́ТИСЯ безос., розм., ПОВО́ДИТИСЯ безос., розм. — Док.: прожи́ти, провести́, звікува́ти, пробу́ти, пожи́ти, повести́ся. Їж хліб з сіллю, з водою, живи правдою святою (прислів'я); — Ні, моя ясочко, проживай веселою (Марко Вовчок); Більшу половину життя Олександр Павлович взагалі провів у наукових подорожах (Я. Гримайло); Ти ж ще молода, при здоров'ї.. Хіба.. так удовицею й вікуватимеш? (Є. Кравченко); Два роки вона пробула без мужа з малою дитиною на руках (С. Чорнобривець); Тесть був чоловік небагатий, але мався трохи ліпше, ніж мій небіжчик батько (І. Муратов); (Чумакова мати:) Добрий вечір, стара ненько, Чи здорова поживаєш? (С. Руданський); Жилося Давидові хоч і тяжко, але весело (М. Стельмах); В Петербурзі їй поводилось не зле (Леся Українка).

З'ЯВИ́ТИСЯ (стати наявним де-небудь), ПОЯВИ́ТИСЯ, ВИ́НИКНУТИ, ВЗЯ́ТИСЯ (УЗЯ́ТИСЯ), ЗАВЕСТИ́СЯ, ОБ'ЯВИ́ТИСЯ розм., ПОВЕСТИ́СЯ розм.; НАБРА́ТИСЯ (у певній кількості). — Недок.: з'явля́тися, появля́тися, виника́ти, бра́тися, заво́дитися, об'явля́тися, набира́тися. Коли б тільки за Ставищем гнила вода не з'явилася, — знову гупає в голові та сама думка (М. Стельмах); І тут у Юрка вперше виникло питання — а навіщо скликають сход? (І. Багмут); Минає рік, минув другий, Знову дивувались, Де в тих сиріт безталанних Добро теє бралось (Т. Шевченко); Дома завжди були злидні такі, що й миші не заводилися (О. Іваненко); — Коли б у нас об'явилася відповідна глина і хтось.. почав би виробляти цеглу, то ви всі пішли б на роботу... (Ірина Вільде); Між наших вороних повелися тії коні, що вже знала я про них (П. Тичина).

СТА́ВИТИСЯ до кого-чого (виявляти певне ставлення до кого-, чого-небудь), ПІДХО́ДИТИ, ПОВО́ДИТИСЯ з ким, ВІДНО́СИТИСЯ рідше; ПРИЙМА́ТИ (вперше виявляти своє ставлення). — Док.: поста́витися, підійти, повести́ся, віднести́ся, прийня́ти. З твоїх листів я бачу, що ти тепло до мене ставишся (Ю. Яновський); Безтурботно ставлячись до інших наук, він міг до самозабуття віддаватись справі, зв'язаній з технікою (О. Гончар); То як же могло Романове серце, живучи поглядами своїх дідів і батьків та пісенним світом, легко, з грубими жартами чи дурнуватими рухами підходити до незбагненної дівочої душі? (М. Стельмах); (Орест:) Люба, як ви се сказали?.. Ви якось чудно поводитесь зі мною останнього часу (Леся Українка); Київ приймав церкву Софії дивуванням і захопленням (П. Загребельний).

УСТА́ЛИТИСЯ (закріпитися в певній формі), УЗВИЧА́ЇТИСЯ, ВСТАНОВИ́ТИСЯ (УСТАНОВИ́ТИСЯ), УКОРЕНИ́ТИСЯ (ВКОРЕНИ́ТИСЯ), ПРИЖИ́ТИСЯ, ПОВЕСТИ́СЯ розм. безос.; ЗАКОРЕНІ́ТИ (про щось негативне — міцно закріпитися). — Недок.: уста́люватися, узвича́юватися, встано́влюватися (устано́влюватися), встановля́тися (установля́тися), укорі́нюватися (вкорі́нюватися), укоріня́тися (вкоріня́тися), прижива́тися. Цілком усталилися на той час (XVI-XVII ст.) і епітети народнопісенних творів: коник сивенький, вороний; вода — тиха; річка — бистра (з журналу); Справді, не знаю, звідки встановилась за мною слава альтруїстки! (Леся Українка); Співанка могла увійти до збірника, закружляти льотом по всій країні, прижитися в народі на довгі роки (І. Волошин). — Пор. 1. вести́ся.

ЩАСТИ́ТИ безос. кому (складатися щасливо, успішно), ТАЛАНИ́ТИ, ВЕЗТИ́, ВДАВА́ТИСЯ (УДАВА́ТИСЯ), ФОРТУ́НИТИ, ВЕСТИ́СЯ розм., ІТИ́СЯ (ЙТИ́СЯ) розм., ЩАСТИ́ТИСЯ розм., ПЛУ́ЖИТИ розм. рідко, ДОБРИ́ТИСЯ діал., ПАЙДИ́ТИ діал. — Док.: пощасти́ти, поталани́ти, повезти́, підвезти́, вда́тися (уда́тися), пофорту́нити, повести́ся, піти́ся, пощасти́тися розм. рідше. Жили (хлопці) .. у дружбі, в мирі. Взагалі, як кажуть, їм щастило (П. Дорошенко); Не кожному таланить до неї (квітки едельвейс) добратись (з газети); Іван усе програвав і сердивсь; Каленикові везло: йшла раз у раз карта (М. Коцюбинський); Боролися ви один з одним, і.. тішилися, коли одному удавалося побороти другого (Г. Хоткевич); Іще не вдавалось нікому отак переплисти ріку (М. Упеник); — Гарного маєте, братова, сина. А мені не фортунить на сина, — з жалем говорить (Мирон) до Галі (М. Стельмах); Коли не ведеться, то й курка не несеться (прислів'я); Який той Тимошко щасливий! Йому все йдеться! Все йому йде в руку! (І. Нечуй-Левицький); Досі в Бориславі йому щастилося: він надибав на кілька багатих жил воску (І. Франко); Не плужило йому якось: чи скотину заведе, чи свининку, .. — гляди й подохне або вовк поїсть (збірник "Україна сміється"); Таки мені не добриться: .. поковзнулась і впала (Словник Б. Грінченка); Йому не пайдить на коні, а на воли пайдить найбільше (Словник Б. Грінченка).