повинний

I. ВИ́ННИЙ (який учинив що-небудь погане, зробив злочин, провинився в чомусь; який є причиною чого-небудь), ВИ́НЕН, ВИНУВА́ТИЙ, ПРОВИ́ННИЙ, ПОВИ́ННИЙ рідко. Гуща і Прокіп збунтували народ, вони у всьому винні (М. Коцюбинський); — Ведеться слідство, і з нього видно, що я не винуватий (А. Головко); На сей раз, може, доля й не винувата (Леся Українка); Переказували, що.. на провинний полк чекає десь спереду дивізія, яка має арештувати його й виконати присуд (С. Васильченко).

ПОВИ́НЕН (ПОВИ́ННИЙ) присудк. сл. (має своїм обов'язком робити щось, мати якусь якість, властивість), МА́Є, МУ́СИТЬ, ЗОБОВ'Я́ЗАНИЙ, ОБОВ'Я́ЗАНИЙ заст. (при вираженні необхідності через певні обставини робити щось, бути якимсь). Що винен, оддати повинен (прислів'я); — Зараз ти ростеш, все в тобі грає, але в твоєму підлітковому віці людина вже повинна і замислюватись над собою, над своїми вчинками (О. Гончар); Батько Юпітер втишає їх клопіт: "Нове покоління Має постать на землі, не подібне до давніх злочинців" (переклад М. Зерова); — Бідняк мусить восени продавати свій хліб на податі та борги по сорок-п'ятдесят копійок (М. Стельмах); — Якщо ти чесна людина, то скажи — ти її любиш? — Я не зобов'язаний говорити будь-кому про свої почуття, — мовив я (Є. Гуцало); Як якому робітникові при роботі лучиться нещастя: смерть, каліцтво чи що, то щоби власник обов'язаний був платити за шпиталь і ліки (І. Франко).